Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

–Трясця! – бажання вставати не було, хотілося повернутися в сон і нарешті дізнатися про плани Шаруккіна. Чомусь мимоволі життя уві сні сприймалося дедалі реальнішим. Усі події мали чітко сплановану структуру та прослідковувалися до найдрібніших деталей, які можна було й не помітити в реальному житті.

–Може вона кудись пішла? – почулося за дверима звертання перукарки до покоївки.

–Ананія дуже відповідальна, вона нізащо не піде наперекір, та завжди тримає слово, - абсолютно впевнено відповіла молода покоївка Іза.

Було приємно відзначити слова покоївки. Я ж згадала про правила пристойності, тому піднялася з ліжка і рушила в напрямку до дверей. І тут же згадала про правила непристойності, якими себе вчора наділила. Нехай це буде моїм маленьким протестом.

–Проходьте, Єлена, - в кімнату зайшла мініатюрна дівчина років за двадцять, одягнена в джинси та футболку, без макіяжу та з пучком на голові. Вона тут же спіймала мій оцінюючий погляд і поспішила пояснити.

–Пані Ананія, я зовсім не мала часу привести себе в порядок, так як добиралася до вас півтори години, - її очі були геть розгублені, але мене пройняло симпатією до неї, відчувалася її щирість та безпосередність. Ляльково-силіконовий театр навколо набрид, тож поява перукарки була ковтком чистої води.

–Ти красуня й без косметики, - відверто константувала очевидний факт. - Сподіваюся, ми можемо перейти на «ти» чи це проблема, Єлено? Називай мене просто Ані.

Зазвичай, я стримана, особливо у відношенні до людей, котрих бачу вперше, та мені хотілося зблизитися з Єленою, щоб вона мені довіряла і створила той образ, який я задумала. А ще мені здалося, що з такою дівчиною можна подружитися.

–Звісно, Ана… Ані, - засоромилась дівчина, від чого її обличчя стало зовсім юним. Вона пройшла всередину і розташувалася біля мого робочого столу, поглядаючи на велике дзеркало в повний ріст, яке було трохи збоку. Очима стала в кімнаті щось шукати. На обличчі з’явилися питання.

–Так, у мене немає класичного туалетного столика з дзеркалом як у гримерках, тим більше різних аксесуарів. Я не користуюся косметикою взагалі, - чесно зізналася, - просто не було ще підхожого моменту.

Дівчина ошелешено закліпала, схоже її моя відвертість шокувала.

–Зате сьогодні я хочу все надолужити. Чекаю від тебе приголомшливого вечірнього яскравого макіяжу і такої ж феєричної зачіски. З кількості косметики, я можу судити, що ти професіонал своєї справи, - запечатала з ентузіазмом, чим наповал спантеличила Єлену.

Дівчина швидко взяла себе в руки і з гордістю продемонструвала чималу валізку на колесах. Відкривши її, вона показала свій клондайк у повному розумінні цього слова. Тут був і окремий б’юті кейс на 4 відділення з тінями, і ящик з пробними зразками. Сама валізка мала кілька окремих самостійних відділень-шухлядок. Що ж, тепер не страшно довіритися справжнім професіоналам. Я сіла в крісло і ми вели невимушену бесіду, з Єленою розмовляти було дуже легко і просто, - вона виявилася справжньою щебетухою.

Після годинного спостерігання за мімікою та помахами перед моєю фізіономією найрізноманітніших пензлів, спонжів, щіточок – було зрозуміло, що з макіяжем дівчина справилася. Зачіску Єлена підняла, накрутивши локони, кілька з яких недбало спадали на плечі.

–Та-д-а-а-а-м, - гордо покрутила мене в кріслі дівчина і задоволена результатом, попросила підійти до дзеркала.

–Вау, - не втрималася я. – Фантастика!

Результат перевершив мої очікування. На мене з дзеркала дивилася фатальна красуня, правда років двадцяти-двадцяти п’яти з ідеально підкресленими рисами обличчя. Особливо притягував погляд, на повіки очей Єлена трішки додала смарагдовий акцент з переливчастим відблиском, хоча тіні були пастельно-пісочні, із легко розтушованим ефектом smoky eyes.

Я придивлялася до нової себе, розглядала з різних сторін, приміряючи посмішку, що так і з’являлася на обличчі. Залишалося надягти сукню, яку раніше навіть достеменно не бачила, хоча її шили за моїми мірками. З дня пошиву вбрання спокійнісінько стояло в чохлі і жодного разу не було бажання надягти його. Тепер же витягнула з чохла і почала приміряти, забувши про Єлену.

–Вуаля, - і я щасливо на пальцях як балеринка крокувала до дзеркала. Спадаюча тканина ніжно підкреслювала дівочу струнку фігуру, а металічний відблиск смарагдового кольору сукні, робив вбрання святковим.

–Можна йти за Оскаром, - мрійливо протягнула дівчина. – Ані, ти справжня королева. Тобі дуже личить, - без тіні лукавства схвально промовила Єлена.

–Дякую, це твоя заслуга. Тепер ти у мене будеш частим гостем. – Очі дівчини засяяли.

Єлена дала ще кілька порад, як «носити макіяж», щоб він витримав увесь вечір та дала помаду. Я ж не хотіла її обтяжувати, тому з задоволенням придбала не тільки засіб для губ, а й пісочні тіні. Хоча візажистка стверджувала, що такі речі потрібно ретельно підбирати, і вона мені з радістю допоможе купити усе необхідне.

Ми тепло розпрощалися, а я далі почала обдумувати свій план дій. Тепер їх у мене було два, один з яких давав шанс звільнитися від батьківської опіки…

За дверима почулися кроки, тож я поспішила наввипередки:

–Хвилинку, я ще не готова. Вийду за кілька хвилин.

Не можна, щоб мене бачили зараз. Необхідно зробити вау-ефект у потрібний момент, а то хто-зна, що може вчудити мачуха.

–Доню, поквапся. Гості вже зібралися. Ми готові розпочинати свято, - почувся манірний голос Естер.

–От і добре, мамо. Спускайтеся вниз, я підходжу, - доброзичливо і покірно промовила, а на вустах ширилася хитра посмішка.

Останні штрихи – чорні босоніжки на невеликих підборах і особливий кулон з гірського кришталю, який я тримала саме для такого випадку. Сподіваюся, кулон ще зберігає потрібні чудодійні властивості…

Що ж, зіграємо панове в шахи. На кону велика гра. Якщо батьки грають долями своїх дітей, то чому б не підіграти? Тим паче, й слушний момент настав…