Читати книгу - "Годинник почуттів, Кирило Легович"

  Костянтин йшов, мовчки слухаючи байки Михайла, до того моменту, поки йому не заткнув рота Ростислав  зі своїми чудернацькими витівками. Марко помітивши обличчя Кості, поцікавився його глибокою задумливістю: 

-Над чим думаєш? 

-Над поведінкою Кіри. Сьогодні вона була дивною. 

-Я щось чув про це, але думаю не слід тривожиться чужими проблемами. 

-Та ні. Річ не втому. Коли вона мене помічає, то щось з нею трапляється. То розгубленою стає, то ще щось… Тому оце думаю, може щось сталося.  

-Хмм, дійсно цікаво чому. 

 Цю розмову підхопив  Михайло: 

-А може вона, цей во, місячні чи закохалася? 

-Хаха! Боже, і сміх і гріх. Та як  можна взагалі в мене закохатися, причому в такому ранньому віці? - відповів Костя. 

-«Любові всі літа покірні», - промовив Ростик, підтримуючи дискусію. 

-Ну, хлопці, я не знаю, що там у голові Кіри, але мені відомо, що нам потрібно прощатися. Тому, хлопці, - Костя подав руку Ростику, - до завтра! 

  Хлопці попрощалися. Прийшовши ще декілька метрів, Костя пожав руку Михайлові, що був майже його сусідом, і почав підходити до свого будинку. Такого на селі ні в кого немає, думав він, адже з його двору відкривався неймовірний краєвид на центр містечка.   

Нарешті, він зайшов у свої ворота вдихнув свіже весняне повітря, і з величезною насолодою відчинив двері свого будинку, від якого  йшли смачні аромати бабусиної смаженої картоплі.