Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

Я колупала трубочкою склянку і намагалася дістати шматочок апельсинки, але він на мої хитрощі не піддавався.

–Джекі, хочеш, я з ним поговорю. – витираючи стійку, запитав Монті. – Можу навіть начистити йому його пику, якщо хочеш.

Я змучено посміхнулася. Монті завжди розбирався з тими, хто нас ображав. Але зараз він сімдесятичотирьохрічний старенький чоловік, радше Енді поб'є його, ніж навпаки.

–Спасибі, Монті. Я сама.

Він погладив мене по руці.

Я заїхала додому переодягнутися і пожаліти себе. Лів у лікарні, їй зараз потрібен спокій, Вероніка забралася з дому разом із частиною моїх прикрас. Ну, і байдуже, живучи з нею, я навчилася двох речей: ховати все цінне в сейф у ліжку, імітований під декоративне різьблення, і викладати дешеві мічені підробки на найвидніші місця. Тож якщо вона спробує десь штовхнути те намисто або каблучку, копи одразу ж посадять її до найближчого карцеру на якийсь час. Чекаю не дочекаюся. *Я уявила її в помаранчевій формі на в кріслі перед дзеркалом і зловтішного мужичка з тримерами в руках*. Я хороша сестра, просто іншого способу обстригти відстій на її голові, навряд чи передбачається.

Я подзвонила майстру. Пора б замінити замки в будинку. А то ключ від моєї нескромної обителі і так у владі двох невдячних драконів. А взагалі...*тут має бути сумна пісня зі Шрека 3 від Damien Rice * Я думаю, вони (в плані Велл і мій недалекий бойфренд) чудова пара. Вона з розряду тих дівчат, які напевно радіють, якщо у її друзів (якщо такі є) щось гірше, ніж у тебе. Адже тоді завжди можна тішити себе думкою, що переплюнув когось. А з таким хлопцем як Енді, паскудити подружок ще простіше. Він невпинно хвалив мою фігуру, порівнюючи мене з моїми друзями і дівчатами з коледжу. Незважаючи на те, що я ненавиджу, коли рідні люди піддаються обговоренню. Він же навпаки, часто говорив, що якби мої груди були у Лів, у неї б від хлопців відбою не було, або мої б мізки та в голову Вероніки, мої стрункі ніжки моїй напарниці на роботі, а мою гнучкість і мініатюрність та нашій розпрекрасній сусідці (з якою він лизатиметься за рік) – все було б ідеально. Словом, він намагався розібрати мене по шматках, щоб удосконалювати інших. Мовляв, я для нього ідеальна, а всі інші не дотягують. Що я гарна для нього, просто ідеальна, і жодна не затьмарить мене, що я здатна завести його, як жодна інша, що моя їжа смачніша, ніж у кого завгодно, що в мене широка душа, я прониклива і таке інше. Наче я напрошувалася на компліменти. Наче в мене самооцінки немає. Я і так знаю, в чому я хороша, а в чому ні. Тільки зараз я зрозуміла, скільки брехні чула. Але мене це не зломить. Навпаки, я пишаюся тим, що не набила йому пику. Шкодую тільки лише, що не помітила прецедентів. Втім, з гордістю скажу, що в мене не було стадії, коли "мій може все", не було стадії всепрощення. Чи то він не чудив спочатку, і мені просто прощати нічого було, чи то я просто за природою не дурна. Він багато що намагався робити, намагався прищепити мені смиренність (Ага–так, мені. Смиренність.) Кілька разів я виперла його з квартири в трусах, кілька разів він прокинувся голим у парку о сьомій ранку, кілька разів бився посуд об його голову. І він усвідомив, хто з нас має бути слухняним. Краще нехай вважає мене психічкою, ніж жінкою, яка буде йому черевики цілувати. А Ві любить порівнювати себе зі мною. Ми, мовляв норовливі, сильні, витривалі. У нас, мовляв, мужики в кулаках сидять, а ми королеви світу цього, і весь він біля ніг наших. А я дивлюся на неї, на це опудало райдужне з проколотим обличчям і думаю, в якому місці вона норовиста, якщо і херня на її обличчі його заслуга. Іноді мені складно не брикнутися і не струсити бідолаху за плечі. Мовляв, прокинься, нещастя, що ти з себе корчиш? А іноді, я пишаюся тим, що молодша сестра хоче бути схожою на мене. Що вона вважає мене сильною і норовливою. Бо я себе такою вже давно не відчуваю.

Загалом, не рахуючи Енді, моє життя хороше. Я вчуся, працюю, захоплююся багатьма речами, хочу жити, маю успіх і повагу, маю сім'ю, маю сестру – здавалося б, найближчу до мене людину, яку (це правда, не зважаючи на жодні її шаленості) я люблю. Я була б щаслива бути їй прикладом. Це лестить. Але навряд чи вона буде старанною ученицею і обміняє цього морального виродка на побудову власного життя, а не його руйнування. Як там кажуть? Просто порадій, але не роздавай порад? А толку? Я з жахом прокидаюся ночами, як уявляю, що вона за нього вийде або ще гірше залетить. Я не хочу, щоб вона жила в мене, але й боюся, коли вона переїде до нього. Бо тоді він зжере її повністю. А до цього дня, просто кусав по шматочку.

Я не проста, знаю, втім я така не тому, що мені цього хочеться. А тому, що такою мене зробила низка обставин. Тому, що бути злим, і посилати всіх до чортової матері, в наш час, найкраща служба охорони власних почуттів. Тримати ніжну душу можна лише за сталевою брамою. Це означає не дозволяти нікому і ніколи, чіпати те, що належить тобі. Не дозволяти нікому тоторкатися брудними мацаками до того, що тобі важливе. Вероніка здатна мене розлютити, як ніхто інший. І наодинці, вона від мене отримає ще якихось ляпасів, але якщо хтось зачепить її чи будь-кого з сім'ї, чи Монті – дадуть відповідь по повній програмі. Тому що неважливо що не так зробили люди, яких я люблю. Або чим вам не подобається моя робота чи моє хобі, чи навіть моє бачення чогось. Важливо хто дав вам право відгукуватися про них погано? Бо таке право маю тільки я, і я не передавала і не передам його нікому. І як на мене, вже краще бути такою, ніж підтирати всім дупи, а перед найріднішою людиною вставати на диби. Висновок такий: Вероніка – моя мігрень. І іноді я просто мрію про забійну дозу аспірину. Але це моя мігрень. Вона не повинна збивати мене весь час, але я маю бути готовою до неї, тому, що їй необхідно когось мучити.