Читати книгу - "Учень дощу І, Немченко Катерина"

Перше заняття нового вчителя розпочалося вже на наступний день.

- Що ж… - із посмішкою зайшов чоловік у невеликий клас, несучи в оберемку декілька стосів паперів та сувоїв.

- Добрий день, учителю, - піднялися хлопці зі своїх місць, склали свої руки разом та вклонилися педагогу.

Дітей тут було 11 і кожен сидів за своєю окремою одномісною партою, що мала достатньо місця для різних книжок, зошитів та інших навчальних предметів. Розставлені у чотири ряди, по чотири столи у кожному, і розділені із великим вчительським столом парою метрів, де зазвичай проходили учні, коли сідали на свої місця та покидали урок. Одяг дітей зовсім не був схожий на одежу дорослих. Це було довге блакитне вбрання до щиколоток, із прорізями для ніг та вузькими рукавами, чиї передпліччя вкривали чорні шкіряні наручі. Зокрема, чорними були і тканинні чоботи, штани та пояс, чий вузол та кінці ховали під ним самим. Волосся ж, яке вже сягало лопаток, хлопці зав’язували блакитними стрічками у високі хвости.

- Тепер, - став вчитель Ракор за свій стіл, поклавши на нього стоси паперів, які приніс із собою, - я буду вести у вас основи створення туману. Сідайте, - кивнув їм.

Діти зайняли свої місця.

- Вчителю! – підняв руку хлопець з першої парти. – А коли у нас будуть практичні заняття?

- Зазвичай, екзамени по створенню туману починаються восени, - відповів старший. - Тож, влітку ми вже будемо практикуватися на вулиці. Це будуть ранішні заняття, тож не бешкетуйте до середини ночі, а лягайте якомога раніше. Сьогодні, у нас буде ознайомчий урок, - відвернувся педагог до великої дошки та взяв шматок крейди, яким почав писати своє ім’я: - Мене звуть вчитель Ракор…

- Вчителю! – підняв долоню той самий. – А ви, як вчитель Уман? Теж все руками пишете?

- Вчитель Уман вчить нас… - вронив він крейду. – От трясця, - прошипів педагог собі під носа та нахилився за шматком.

- Вчителю! – ще більше загорівся учень. – А що таке «трясця»?!

Ракор ошелешено обернувся, вирівнявшись у весь зріст: «Який у вас слух гарний, діточки…»

- Ну… Це просто слово… - почав ухилятися чоловік від відповіді.

«Та вони ж його повторювати на кожному кроці почнуть… - подумки закрив він своє обличчя долонею. – Хтось запитає їх де вони це почули і виженуть мене звідси вже завтра…»

- Загалом, - тяжко видихнув наставник та повернувся до учнів всім тілом, - це погане слово. Майже лайливе, - виставив їм палець.

Хлопці аж очі повикочували. Лайливе слово?! Яке сказав вчитель?! ТА ЩЕ І У СТІНАХ АКАДЕМІЇ?!

- Його не варто говорити, - наголосив на цьому Ракор.

- Але ж ви сказали!

- Так але це недобре слово. Його використовують, як лайку.

- А що воно означає?!

- Взагалі, трясця – це лихоманка. Стан, коли тебе трясе від холоду і жару одночасно.

- Оо… - зачаровано протягнув один з хлопців. – То це хвороба?

- Так, але люди використовують це слово, як лайливе. Вони часто зазначають його у прокльонах – це коли люди бажають іншим людям чогось поганого. От наприклад, як таку хворобу.

- Люди бажають, аби інші люди хворіли? – вразився хтось.

- Люди бувають дуже злі, - кивнув на це вчитель. – Але вам таке слово не варто використовувати, особливо у побажаннях якимось людям, чи навіть магам. Бо ви самі є магами, і, якщо люди кажуть це слово просто через злість, то від вас це може звучати, як реальна погроза. А магам заборонено погрожувати людям своєю магією.

- Бо люди безпомічні, перед магією, - кивнув учень.

- Так, - підтвердив це наставник.

- Але ж ви сказали це слово! – обурився той хлопчик, що почув його найпершим. – І ви – маг!

«От же… - стримано подивився на нього педагог. – Вітряна кров…»

- Вчитель нікого не проклинав! – несхвально подивився на крикуна інший однокласник.

- Але ж сказав! – повернувся до нього самий невдоволений. – А у академії не можна лаятися!

- Не можна! – підвищив голос учитель, аби діти перестали кричати. – І той, хто порушив правило академії – має бути покараний! – змахнув рукою, за допомогою магії повертаючи учнів до дошки. – Але наразі я маю провести заняття і дізнатися ваш рівень знань по основам створення туману! Тому, - взяв він до рук стос паперів, які приніс із собою, - я підготував завдання на контрольну роботу, - кинув аркуші в повітря, відправивши 11 з них кожному хлопцю на стіл. – Тут є різні питання по темам з усього курсу, тож, якщо ви чогось не знаєте – не хвилюйтеся, просто поставте прочерк чи залиште завдання пустим. Так я зрозумію, що цієї теми ви ще не знаєте.

Два головні крикуни покосилися один на одного та показали язики.

- Не бешкетуйте, - розвернув їх Ракор за допомогою магії до завдань. – Контрольна ця на весь урок. Встигніть її написати.

Діти почали читати запитання. А поки вони це робили, педагог повернувся до дошки, побачив свій не самий гарний та ідеальній почерк, який був написаний власною рукою, важко зітхнув і змахнув долонею, магією завершивши написання свого імені, крові та кольору магічної сили. Після чого сів за свій стіл, почавши спостерігати за хлопцями та їх розумовими потугами.

Однак у спокої і тиші цей клас перебував лиш п’ять хвилин, перш ніж вхідні двері відчинилися і у середину зайшов старший вчитель – Шийме.

- Вчителю, - метушливо піднявся Ракор, склав руки та вклонився йому.

- Вчителю, - так само зробили учні.

- Що у вас тут за галас? – спантеличено пройшов гість до вчительського столу, мимохідь зробивши дітям знак, аби вони сідали.

- Хах… - ніяково усміхнувся на це молодий педагог.

Хлопчики повернулися до своєї роботи.

- Галас виник через одне нехороше слово… - незручно повідомив Ракор.

Шийме скептично підняв брови, почувши цю новину:

- Я знаю, хто сказав це слово?

- Думаю, здогадуєтеся… - винувато сховав той очі.

- Ракоре, - підійшов той ближче та взяв молодого наставника за вухо.