Читати книгу - "Тесс і джерело магії, Адам Блейк"

— А мені було шкода віддавати свої квіти незнайомим людям... — додав інший.

— А ще не всі приймають подарунки, — зауважила Тесс, насупившись.

— Я радий, що ви помітили відмінності, — м'яко сказав Грюнвальд. — Як я вже казав, магія будується на двох основних принципах: цінності та легкості. Давайте це обговоримо.

Він зробив паузу і продовжив.

— Погодьтеся, що першого разу, коли ви не вклали особливих зусиль у квіти, віддавати їх було простіше. Ви просто виконували завдання. Але щойно ви вклали свої сили, час і увагу, квіти стали для вас ціннішими. І, природно, у вас з'явилася прихильність до них. Це нормально.

Грюнвальд підійшов до столу з кількома квітами і продовжив:

— Ми вже знаємо, що таке цінність. Це те, що народжується з вашої праці, зусиль і вкладеного серця. Але давайте поговоримо про легкість. Чому іноді так складно віддати те, що ми вважаємо цінним?

Він обвів їх поглядом, і, не дочекавшись відповіді, пояснив:

— Коли ми чітко усвідомлюємо цінність чогось, виникає бажання утримати це або знайти гідного того, щоб прийняти наш дар. Але що буде, якщо ми спробуємо відпустити цю прихильність? Довіримося простору, подіям, самим собі?

Деякі учні переглянулися, роздумуючи над його словами.

— Так, це складно, — продовжив він. — Адже хочеться, щоб нашу працю було оцінено, а дар прийнято з вдячністю. Але справжня магія відбувається саме тоді, коли ми нічого не очікуємо у відповідь.

Грюнвальд повернувся до одного з вікон, через яке пробивалися сонячні промені.

— Коли ми відпускаємо, ми відкриваємося для незліченних можливостей. Ми опиняємося в потрібний час у потрібному місці. Потрібні люди самі нас знаходять, а події розгортаються найчарівнішим чином. Магія — це не тільки сила, а й довіра.

Його слова повисли в повітрі, залишаючи кожного з учнів замислитися над своїм досвідом і над тим, як вони застосовуватимуть це знання далі.

— А на цьому все, завтра зустрічаємося біля озера. — закінчив Грюнвальд.

Повернувшись додому, Тесс змінила воду у вазі з квіткою, ласкаво посміхнулася їй і з вдячністю видихнула. Згадуючи вчорашній день: дивовижні зустрічі, несподівані події, нові обличчя — немов у цьому справді була своя магія. Із цими думками вона непомітно поринула в сон.

Наступного ранку вся група зібралася біля озера за містом. Хлопці жваво перемовлялися, очікуючи появи вчителя. Раптово Грюнвальд з'явився в повітрі, ефектно приземлився на своїй мітлі, а за його спиною граціозно слідували ще десяток мітел.

— Тесс, оскільки ти приєдналася до нас пізніше, усі вже пройшли це випробування, окрім тебе, тож розповідаю: тобі треба піднятися на вершину гори до заходу сонця зі своєю мітлою. Це перевірка твоєї витривалості, але ще важливіше — твоєї мудрості.

Грюнвальд підійшов до Тесс, зав'язав на ній червоний плащ і звернувся до групи, — Хлопці, ви знаєте що робити, допоможіть їй.

Одногрупники, взявши кожен по мітлі, підходили до Тесс зі словами:

— Бажаю тобі знайти свою мітлу і доставити її на вершину!

Так Тесс опинилася біля підніжжя гори, стиснувши в руках зв'язку з десяти мітел. Усі вони були різного розміру, матеріалу і ваги: у когось була тендітна гілка, у когось важка з чорного дуба.

Її група стояла трохи поодаль, переглядаючись і перешіптуючись:

— Думаєш, впорається?

— Звичайно, ми впоралися, і вона впорається.

Підйом виявився складнішим, ніж вона припускала. Мітли раз у раз вислизали з її рук, а кожен крок ставав дедалі важчим, їхня вага ніби збільшувалася. На середині шляху вона раптом відчула дивне почуття — немов у кожну мітлу вплетений чийсь голос.

«Ми покладаємо на тебе великі надії» — почула вона знайомий голос мами.

«Не підводь нас, Тесс» — шепотів голос тата.

Кожна мітла тепер несла не просто вагу деревини, а й вантаж їхніх слів, надій, страхів. А через годину підйому кожна мітла стала непосильним тягарем. Вона спотикалася, кілька разів мало не впала, а одна з мітел, немов жива, вислизнула з рук.

— Ні! — закричала Тесс, кинувшись за нею.

Мітла покотилася вниз, залишивши за собою в повітрі слід сріблястого пилу.

— Це неможливо! — крикнула Тесс, зупиняючись і скидаючи мітли на землю.

Вона подивилася на вершину, до якої було ще далеко, і зрозуміла, що всі їх не донесе і треба щось змінювати, адже здаватися вона не хотіла.

— Краще братися за одну справу..., — пролунав голос у її голові.

— Точно! — Тесс, розклала мітли, що залишилися, в ряд, вивчаючи кожну. На одній виднілися крихітні символи, на іншій — золоте гравіювання. Вона обрала одну — ту, що була найлегшою з усіх і лежала зручніше в руці. Вона взяла її і попрямувала далі, але вже з усмішкою і піднесеним настроєм, бо відчула легкість, немов готова була злетіти.

А Грюнвальд уже чекав її на вершині. Його суворий погляд пом'якшився, коли він побачив, що в руках у Тесс тільки одна мітла.