Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

— О, звісно! — саркастично вигукнула Ліна. — Я так мріяла вийти за людину, яка купує все, що хоче, включаючи… ну, мене.

Я нахмурився, не до кінця розуміючи, але загальний сенс уловив.

— Тебе… продали?

Вона кивнула.

— Скажімо так, мій батько має серйозні борги. А мій «наречений»—чудовий спосіб ці борги закрити.

Настала тиша. Тільки Макс порушив її своїм питанням:

— То тебе все-таки вкрали чи ні?

Ліна засміялася, але в її сміху не було веселощів.

— Мене тримали в домі як королеву в золотій клітці. Без права виходу, без права голосу. Ідеальна наречена.

Я зрозумів не все, але достатньо, щоб збагнути: вона жила в пастці.

— І тому ти… утікла? — уточнив Нік.

— В день весілля. — Ліна кивнула. — Дуже кінематографічно, правда?

— Угу… Дуже. — промимрив я.

— І як саме? — Інга зацікавлено нахилилася вперед.

Ліна витримала паузу, а потім, глянувши на мене, лукаво всміхнулася:

— О, це була ціла спецоперація. Побігла до воріт, перескочила через паркан, пробігла кілька вулиць, потім, як у справжньому бойовику, виявила тебе, застрибнула в машину й… я тут.

Я закашлявся від кави.

— Це не… не… бойовик! Це… Це…

— Комедія? — підказав Кирило.

— Так! Комедія! — я розвів руками. — Я не герой, я просто… просто їхав!

Ліна хмикнула.

— Але ти ж мене не вигнав?

Я відкрив рота, щоб заперечити… і закрив. Бо справді—не вигнав.

Настала тиша, яку порушив знову Макс:

— А тебе будуть шукати?

Ліна подивилася на нього, потім на мене, і кивнула.

— Будуть. Але я не збираюся просто чекати.

І в її очах з’явився блиск, від якого мене трохи кинуло в холодний піт.