Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

— Усе гаразд, — він лише хитнув головою, а потім, не вагаючись, почав розстібати ґудзики на своїй сорочці.

— Що ви…?

— Візьміть, — він простягнув мені свою сорочку, залишившись у футболці. — Ваша блузка зіпсована, а вам ще проходити співбесіду.

Я витріщилася на нього, не знаючи, що сказати.

— Але…

— Це просто сорочка, Делайло, не робіть із цього проблему, — знову та сама легка усмішка, яка змусила мене почуватися ще більш ніяково.

Я кивнула, невпевнено беручи тканину до рук.

Саме тоді я й закохалася в нього… »

Різкий звук повідомлення змусив мене повернутися в реальність. Писала Софі. Пропонувала сходити на вихідних на виставку якогось художника. Я погодилася. 

Потім відкинула спогади й зосередилася на роботі, але тепле відчуття від тієї давньої зустрічі все ще залишалося зі мною.

Я з головою поринула в роботу, намагаючись ігнорувати Луїзу, яка з кожною хвилиною ставала все більш демонстративною. Вона голосно зітхала, постукувала нігтями по столу, пересувала документи так, щоб привернути мою увагу.

Я терпіла. Терпіла до останнього.

Але коли вона занадто голосно штовхнула стілець, що він зачепив мій, я не витримала.

— Луїзо, якщо щось не так, то скажи прямо, — я підняла голову і подивилася на неї.

Вона склала руки на грудях і процідила:

— Нічого.

— Окей, — я повернулася до паперів, але її мовчання тривало рівно три секунди.

— Ти гадаєш, що особлива, так?

Я повільно підняла погляд.

— В якому сенсі?

Луїза знизала плечима, але її обличчя було надто напруженим.

— Ну, знаєш… бігаєш купувати йому каву, ходиш у його кабінет, він довіряє тобі більше, ніж будь-кому тут.

Я зітхнула, опершись на спинку стільця.

— Це називається «робити свою роботу».

— Ага, саме так, — її голос сочився сарказмом. — Просто цікаво, які ще «обов’язки» ти виконуєш?

Я відчула, як у мене всередині закипає злість.

— Луїзо, якщо в тебе є якісь претензії, можеш одразу йти до керівництва. А якщо просто хочеш розпускати чутки, то, будь ласка, без мене.

Я знову втупилася в документи, даючи їй зрозуміти, що розмова закінчена. Вона ще кілька секунд сиділа мовчки, а потім різко піднялася й пішла.

Я видихнула, спробувавши заспокоїтися, але нічого не виходило. Всередині все кипіло. Я стільки працювала щоб отримати довіру, а вона сміє казати, що я отримала це місце, бо сплю з босом? Чорт. Ненормальна. 

☆

Ближче до обіду я вирішила занести документи в кабінет Еміра. Коли зайшла, він уже був на місці, сидів за столом і швидко друкував щось на ноутбуці.

Він підняв голову й одразу ж подивився на каву, яку я залишила вранці.

— Це твоя робота?

— Так. Ти ж не встиг купити.

Він узяв стакан, зробив ковток і схвально кивнув.

— Вона вже охолола, але все одно – ідеально.

Я злегка всміхнулася, але швидко сховала емоції.

— Ось документи, — я поклала їх на стіл.

— Дякую.

Я вже хотіла вийти, коли він раптом додав:

— Делайло, зачекай.

Я зупинилася, повернувшись до нього.

— У нас сьогодні важлива зустріч. Я хочу, щоб ти була там.

Я здивовано дивилася на чоловіка.

— Але… Я зазвичай не беру участі в таких зустрічах.

— Це тимчасова зміна, — він посміхнувся. — Буде корисно для тебе.

У цей момент я зрозуміла, що відмовитися не варіант.

— Гаразд, — тихо сказала я.

Але нічого не було гаразд. 

— Добре, — він кивнув. — Тоді зустрінемось у переговорній через годину.

Я вийшла з його кабінету, і тільки тоді усвідомила, що моє серце шалено б’ється.