Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

Глава 5. Старий друг 

Мені все ще здавалося, що ця сукня — чужа. Насичений зелений колір, відкриті плечі, ідеально облягає фігуру, ніби створена спеціально для мене. І в цьому, мабуть, була вся суть — Емір справді знав, що мені пасуватиме. Це дратувало.

Я провела рукою по тканині, намагаючись не думати про те, що саме він купив цю сукню. Хотілося вдавати, що це просто збіг, а не ще один привід для нього показати свою владу. Але зараз було не до цього.

Ми увійшли до ресторану, і мене відразу огорнула приємна атмосфера. М’яке жовтувате світло лилося зі стильних люстр, відбиваючись у дзеркалах на стінах. Темні дерев'яні панелі надавали простору розкішного, але водночас затишного вигляду. Ледь чутна мелодія роялю огортала залу, змішуючись із приглушеними розмовами гостей.

Я глибоко вдихнула. Ніхто не оцінюватиме мене, як сказав Емір. Проблема була не в інших.

— Просто розслабся, — тихо промовив він, нахиляючись ближче.

Легко йому говорити. Як мені розслабитися, коли я йду поруч із ним, у сукні, яку він вибрав, і тримаю його за руку, наче це… нормально?

Звісно, я цього не сказала. Лише м’яко посміхнулася, коли ми зупинилися, а Емір заговорив з якимись чоловіками. Його тон був спокійним, упевненим, майже розважливим. Він виглядав так природно у цьому середовищі, наче ресторан був його другою домівкою.

Я лише спокійно стояла поруч, підтримуючи легку посмішку, поки Емір спілкувався зі знайомими. Його голос звучав упевнено, розмірено, він виглядав абсолютно природно серед цих людей. Я ж почувалася дещо не у своїй тарілці, але старалася цього не показувати.

Раптом відчула на собі чийсь погляд.

Чоловік за кілька столів від нас явно не приховував зацікавлення. Сорочка ідеально випрасувана, волосся акуратно зачесане назад, в очах — оцінюючий блиск. Наші погляди зустрілися, і він ледь помітно посміхнувся, немов відзначивши для себе щось цікаве. Я швидко відвернулася, роблячи вигляд, що нічого не сталося.

Але щойно я це зробила, помітила ще один погляд.

На цей раз — жіночий.

Вона стояла трохи осторонь, тримаючи у руках келих вина, і її увага була повністю зосереджена на Емірі. Довге темне волосся спадало хвилями, бездоганний макіяж підкреслював виразні риси обличчя, а сукня — стильна, обтислива — лише додавала їй впевненості.

Я ловлю себе на тому, що починаю її порівнювати… із собою.

Вона виглядає так, ніби чудово вписується в це середовище. Можливо, вона з тих, хто завжди поруч з успішними чоловіками. А можливо… вона вже була поруч із Еміром?

Я стисла губи. До чого ці дурні думки? Мені взагалі байдуже, хто вона така. Неважливо. Просто не думай про це. 

— Готова трохи перекусити? — голос Еміра повернув мене до реальності.

Я кліпнула очима, наче виходячи з якогось трансу, й змусила себе кивнути.

— Так, звичайно.

Він усміхнувся й легенько стиснув мою руку, перш ніж повести мене далі. Але навіть коли ми відійшли, я все ще відчувала на собі чужі погляди.

Коли ми сіли за столик, я нарешті змогла трохи видихнути. Атмосфера в ресторані все ще тиснула на мене своєю вишуканістю, але тепер, коли ми були наодинці, це відчувалося менш напружено.

— Як тобі місце? — запитав Емір, спокійно розглядаючи меню.

— Дуже стильне, хоча трохи надто… хмм… дороге, — відповіла я, ковзаючи поглядом по офіціантах, які немов парили над підлогою у своїх ідеально випрасуваних уніформах.

Емір усміхнувся.

— Хотів би сказати, що тут не важлива ціна, але… — він знизав плечима.

Я вже хотіла відповісти щось саркастичне, як раптом відчула чиюсь присутність поруч.

— Вибачте, що перебиваю, — не знайомий голос змусив мене підняти голову.

Перед нами стояв той самий чоловік, який нещодавно дивився на мене. Тепер, поблизу, він виглядав ще впевненіше. Його очі виблискували азартом, а на губах грала легка посмішка.

— Дозволите приєднатися?

Я не встигла навіть усвідомити, що відповісти, як відчула, як Емір напружився. Його погляд одразу став жорстким, а голос — холодним.

— Вибач, але ні.

Чоловік лише підняв брови, ніби не очікував такої прямолінійності.

— Власне, я не до тебе підійшов, — він перевів погляд на мене, а потім знову повернувся до Еміра. — Чи ти тепер і слова за інших вирішуєш?

Щось у його інтонації змусило мене насторожитися. Я повільно перевела погляд на Еміра й помітила, як його пальці стиснули край столу.

— Деякі люди не змінюються, — пробурмотів він, зітхнувши. — І досі лізеш туди, куди не варто, Максе?

Макс.

Я не знала, хто це такий, але вже точно зрозуміла, що між ними є якась історія.

— Ой, пробач, забув, що ти тепер не той хлопець, що колись, — з удаваним жалем сказав Макс. — Але мені цікаво… ти все ще вмієш втрачати все, що маєш?