Читати книгу - "Просто бути, Таня Тайм"

Цей день був одним із тих, коли сонце нарешті визирнуло з-за сірого неба. Аліна взяла чашку кави з собою й вирушила на прогулянку до улюбленого парку. Осінь все ще трималась — сухе листя шаруділо під ногами, і повітря пахло землею та яблуками.

Вона обрала лавку під великим деревом, де ще залишалось трохи жовтого листя, і сіла, закутавшись у пальто. Спокій, легкий вітер, рідкісні перехожі… і тиша, яку вона почала цінувати.

Раптом на алеї з'явився хлопчик. Він щось весело вигукував і біг за собакою — жвавою, маленькою чорною, з закрученим хвостом. Собака була на повідку, але, здається, вирвалась і тепер мчала прямо до Аліни.

Аліна ледь встигла підняти руки, щоб утримати чашку, коли собака, виляючи хвостом, підскочила до неї й почала обнюхувати її пальто. Хлопчик уже наближався, сміючись:

— Боня! Стій, не можна!

Через мить підбіг і тато. Вони обидва виглядали дещо змученими після бігу, але задоволеними.

— Вибачте, — чоловік трохи засапано посміхнувся. — Вона не завжди слухається. Але добра.

Аліна всміхнулась, поглянула на пса:

— Все добре. Вона мила.

— Її звати Боня, — швидко додав хлопчик. — Вона любить людей. А я люблю гаряче какао.

— Клас, я теж його люблю, — усміхнулась вона.

— Раді зустрічі, — сказав Тарас

— Я працюю з дому, в ІТ. Тож ми з Максимком часто гуляємо в парку — треба якось перезавантажуватись. Ну і... я люблю готувати, тож прогулянка — це спосіб не їсти всі булочки одразу, — жартома сказав він.

— Ви печете? — Аліна усміхнулась із цікавістю.

— Печу, варю, смажу — залежно від настрою. Це щось на кшталт хобі. А Максимко — головний дегустатор.

— І я кажу, що тато найкраще готує омлет! — голосно додав хлопчик, ніби це була найважливіша інформація.

— Омлет — це святе, — серйозно кивнула Аліна.

Всі троє засміялись. І в цей момент щось легеньке та приємне защеміло в грудях. Така проста, але тепла розмова. Звичайна... але справжня.