Читати книгу - "Задзеркалля Тіо, Ліанна"

За вітражними дверима Тіо потрапив у зовсім інший світ — не блискучий, не магічний… а кумедний. Усе навколо виглядало так, ніби його намалювала дитина: будинки були кривими, дерева мали обличчя й сміялися, а на небі замість сонця крутилася величезна усміхнена кнопка.

— Де ми?.. — прошепотів Тіо.

— У Гумляндії, — озвався знайомий голос. Синько вийшов з-за кривого ліхтаря, тримаючи на голові капелюха з вухами. — І це… обережно… територія Бумчика і Кнопика.

— Хто це?

Не встиг він закінчити, як із блискучого куща вискочив пухнастий коротун у червоних черевиках і з кулькою замість носа.

— бум! — гучно вигукнув він, і з-під землі вилетів фонтан блискіток. — Я Бумчик! Майстер сюрпризів і вибухів радості!

А поруч із ним викотився другий — малюк у синьому костюмі, весь круглий, мов м’ячик, із кнопкою на лобі.

— А я Кнопик. Я натискаю. Все. Завжди.

— Небезпечно? — запитав Тіо, відступаючи.

— Небезпечно весело! — засміявся Бумчик і зробивши сальто. — Але ти не просто гість. Ти — Гравець! І зараз ми тебе випробуємо.

— Як?.. — Але питання було зайвим: навколо виросла арена, схожа на кімнату з іграшок, а перед Тіо з’явилися десятки кнопок: червоні, сині, жовті, зелені.

— Натискай правильно — підеш далі. Помилишся — попадеш у Пудряну Пастку!

Кнопик підстрибнув і влучив по одній із кнопок. Згори посипався дощ із пір’я.

— Ой, не та, — захихотів він.

Тіо глибоко вдихнув. Він згадав кольори, лабіринт, дзеркало. Він уже проходив важчі завдання. Але це гра і щей з сенсом.

Він заплющив очі, відчув серцем — і натиснув жовту кнопку.

Заграла музика. Бумчик і Кнопик застрибали від радості.

— Він відчуває серце світу! — радісно вигукнули вони.

— А тепер, друже, — Бумчик серйозно підняв пальця, — останнє випробування. Натисни головну кнопку.

На середині арени з’явилася велика срібна кнопка. Вона блищала, пульсувала, світилася та чекала.

Тіо підійшов до неї. Його серце билося. Він простягнув руку — і натиснув.

Бум. Світ змінився.

Усі іграшки, фарби, пір’я зникли. Він стояв серед тиші. Лише одна фраза зазвучала в нього в голові:

"Веселощі — не втеча. Це сила. Усмішка — теж меч."

А потім — новий портал.

І Тіо, усміхнувшись, пішов далі.