Читати книгу - ""Вожай": Місія у Венеції, Серж Левре"

— Так! Але я маю надію, що ти складеш мені компанію. Думаю ми цікаво й з користю проведемо час до початку місії.

— Із задоволенням, агенте Вожай, - посміхнулась дівчина. Давай зустрінемось на острові Лідо о 15-й. Саме в цей час почнеться дефіле зірок по червоному килиму перед урочистим відкриттям кінофестивалю. До речі, я мешкаю на вулиці Ладзаро Моченіго, неподалік від будівлі Казіно.

— Добре! Але будь обережною, — відповів Нік, стежачи, як вона легко, майже невагомо зникає серед натовпу відвідувачів.

Але Вожая не покидало відчуття, що за ними стежили. Темний силует у дальньому кутку кафе піднявся слідом за Лаурою.

* * * 

Лаура дуже швидко перетнула лагуну на пасажирському катері Вапоретто і забравши з паркування свій скутер попрямувала до своєї вілли Луччіно. На острові Лідо, на відміну від історичної частини Венеції, вже існують автомобілі, дозволено рух велосипедами і самокатами. Лаура без пригод досталася своєї оселі, піднялася на другий поверх, вона пройшла у спальню, витягла з шафи темно-синю вечірню сукню з відкритою спиною — ідеальний вибір для фестивального заходу, де на неї та Ніка чекала гра в шахи зі шпигунами.

«Треба прийняти душ, що освіжитися перед заходом», - подумала дівчина, достаючи із шафи рушник і прямуючи у ванну кімнату. Тепла вода приємно розслабляла, але думки Лаури були далеко… 

Прийнявши гарячий душ, Лаура вдягла зручний домашній одяг – коротку спідницю та футболку, і з рушником у руках попрямувала до вітальні. Проте відкривши двері, дівчина отетеріла…

У її вітальні на краєчку крісла сиділа невідома жінка у поважному віці та східної зовнішності. Вона тримала в руках арбалет, спрямований прямо у груди Лаури.

— Вибач, люба, що без запрошення. Але ти ж розумієш — час підтискає, - промовила незнайомка.

Лаура не кліпнула й оком, вона була здивована, але не втратила самоконтролю.

— Бабусю, ви часом не помилилися адресою, - сміливо відповіла дівчина.

— Шуткуй, шуткуй, доки є час… - відповіла жінка. Але мені майже все відомо, і ти мені ще розкажеш що ви з Вожаєм задумали. Хто ще у грі? Що за інформація у фільмі?

— Тобі справді здається, що я так просто все розповім?

— А в тебе просто немає іншого виходу, бо … - японка покрутила у руці свій арбалет і на мить опустила голову.

Лаура вирішила скористатися моментом і зробила відчайдушний стрибок в бік незваної гості.

— Кіай! – вигукнула Лаура. Дівчина зробила все правильно, так, як її вчили інструктори з карате та рукопашного бою. Руйнівний удар ногою у стрибку Його-Тобі-Гері, що був направлений у голову незнайомки мав би вбити жінку, проте остання виявилась спритніше. Відскочивши в бік та присівши, японка встигла натиснути спусковий гачок арбалету. Стріла безшумно вирвалася назовні і встромилася у груди дівчини. Відчувши пекучий укол, вона схопилася за місце поранення, встигла глянути на нападницю з ненавистю і завалилася горілиць.

— Не бійся, Люба, - це всього лиш снодійне. Досить сильне, щоб ти не пручалася, коли ми вивеземо тебе на віллу. Там ми й поговоримо.

Японка повільно підійшла до дівчини, що лежала на підлозі і втрачала останні крихти свідомості, нахилилася до неї, ніжно провела пальцями по її обличчю.

— Я б не хотіла псувати таке гарне личко. Але якщо доведеться…

Жінка дістала з кишені мобільний телефон, набрала номер і віддала наказ: «Швидко до мене».

За мить двері прочинилися, і дві поплічниці — кремезна африканка та тендітна японка, тіло якої було покрите суцільним татуюванням, — зайшли до кімнати.

— Забирайте її. Вона нам ще розповість усе, що треба.

* * *

Ніколя Шугай у білосніжному смокінгу із краваткою-метеликом стояв на краю червоної доріжки, непомітно оглядаючи натовп. Зірки вже дефілювали на червоному килимі. Молоді акторки у відвертих сукнях, більш старші у елегантних костюмах, чоловіки у смокінгах проходили повз, позуючи до чисельних фотографів, які постійно цокали своїми камерами. У спалахах, серед акторів, режисерів і дипломатів, Вожай помітив знайоме обличчя. Високий чоловік у білому смокінгу, з гострими вилицями та холодними очима, виглядав як звичайний гість фестивалю. Але Нік знав: випадковостей у його роботі не буває.

Агент Шугай, начебто поправляючи окуляри, непомітно натиснув кнопку прихованої камери. У цей же момент у кишені завібрував смартфон, - фотографія незнайомця відправлена в центр на ідентифікацію.

«Щось Лаура запізнюється, - подумав Нік, поглянувши на годинник на руці. Надійний хронограф Seiko показував п’ятнадцять хвилин на четверту. Вожай відчув хвилювання за дівчину. «Тільки б нічого не трапилось…» У цей момент знову завібрував телефон у кишені. Нік витягнув Айфон і побачив відповідь з центру на його запит: «Ідентифіковано: Герасим. Агент ГРУ. Особливо жорстокий у методах. Будь обережний».

Нік стискав телефон у руці, відчуваючи, як холодне передчуття стискає груди. Чому Герасим тут? Чи має він стосунок до місії? Або…

Він знову різко глянув на годинник. Лаура спізнювалася. Це вже було тривожно.  

* * *