Читати книгу - "Книга пітьми , Kiolipria"

Віллі вдивлявся в книгу, що лежала на столі. Він боявся торкнутися її знову, але водночас відчував, що не може відвернутися. В голові звучало відлуння того сну, відчуття холодних тіней, що шепотіли «Лорн».

Зомбі мовчки сів поруч, дивлячись на книгу так, ніби бачив у ній частину себе. Його пальці нервово стиснулись у кулак.

— Тобі знайоме це слово? — запитав Віллі, не зводячи погляду з книги.

Тінні похитав головою, але в його очах промайнув сумнів.

— Не знаю... Але коли вони це сказали, у мене в голові щось клацнуло. Як відчуття, що я маю згадати щось важливе…

Віллі ковтнув повітря. Він не знав, чому, але йому теж здавалося, що це слово мало значення.

Ярмадіна з’явилася в кімнаті так тихо, що він навіть не помітив, коли вона увійшла.

— Ви вже відчуваєте силу цієї книги, так? — запитала вона, спокійно перехиляючись через стіл. — Але ви ще не знаєте, що це лише початок.

Віллі зустрів її погляд.

— Що ти знаєш про неї?

— Ця книга містить записи мого творця. Але вона... не повністю звичайна. Вона змінюється, підлаштовується під того, хто її читає. Вона знає більше, ніж говорить.

Ярмадіна поклала руку на обкладинку книги. Віллі помітив, як її пальці ледь помітно здригнулися, коли вона торкнулася поверхні.

— Вона шепоче. Вона хоче, щоб ми дізналися правду, — тихо сказала вона.

І в ту ж мить сторінки книги почали самі перегортатися. Вітер, що здавалося, з'явився нізвідки, пронісся кімнатою, роздуваючи завіси. Віллі і Тінні завмерли.

Книга зупинилася на сторінці, де слова змінювалися просто на очах.

"Перший ключ прихований у відображенні, що не належить тобі"

— Відображенні? — повторив Віллі. — Це що, загадка?

Ярмадіна уважно вдивлялася в текст.

— Це означає... дзеркало.

Тінні підняв голову.

— Але в цьому домі я не бачив жодного дзеркала, — сказав він.

Ярмадіна усміхнулася.

— Ти їх просто не шукав.

Вони вийшли в коридор, де стіни все ще ледь тремтіли, змінюючи свою форму. Ярмадіна йшла попереду, ведучи їх у частину будинку, де вони ще не були.

— Дзеркала небезпечні, — сказала вона, коли вони зупинилися перед високими дверима. — Вони показують не лише твоє відображення, а й те, що ти боїшся побачити.

Віллі відчув, як у нього похолоділо в грудях.

— І що, нам треба подивитися в нього?

Ярмадіна не відповіла. Вона штовхнула двері.

За ними була велика кімната. Вона була темною, лише в центрі стояло старе дзеркало у срібній оправі. Скло було запилене, але здавалося, що воно все одно дивиться на них.

Віллі зробив крок вперед, але Ярмадіна раптово зупинила його.

— Ні. Спочатку нехай підійде він.

Вона вказала на Тінні.

Зомбі здивувався.

— Чому?

— Тому що це дзеркало покаже тобі щось важливе.

Тінні вагаючись, підійшов ближче. Його відображення поступово проявилося на склі. Але воно було не таким, як очікувалося.

Відображення не було зомбі. Воно було людиною.

Хлопцем із коротким чорним волоссям, живими очима і виразним шрамом на щоці.

Віллі затамував подих.

Тінні з відкритим ротом подивився на нього.

— Це... я?

Відображення повільно підняло руку і торкнулося скла. У ту ж мить з дзеркала пролунав голос.

— Лорн.

Тінні відсахнувся.

Ярмадіна подивилася на нього серйозно.

— Це твоє справжнє ім'я.

Тінні відчував, як всередині щось розкривається, ніби пазл, що довго не складався.

— Я… пам’ятаю… — прошепотів він.

Але перш ніж він зміг сказати щось ще, дзеркало раптово почало тріскатися.

З іншого боку скла почали з’являтися тіні. Ті самі, що були у сні.

Вони рухалися.

І вони йшли до них.

— Нам треба тікати! — вигукнув Віллі.

Але дзеркало вже почало розбиватися. І щось виходило назовні.
ks...​