Читати книгу - "Невдаха , Ігор Упс"

Сашко вирішив, що пора відволіктись. Магістр щось бурмотів про “тонкі поля”, Тьома розробляв “брендовані бронежилети для кур’єрів”, а Гриша — ну, Гриша просто сидів на антені й дивився у душу.

І тому — кав’ярня. Тиха. Затишна. З кольоровими чашками на полиці, вайбами «lofi hip-hop» і тіткою-баристою, яка виглядала так, ніби бачила все і зневажала кожного.

Сашко замовив собі «лате з ванільним сиропом і трохи теплим молоком». Тому що можна бути невдахою, але з гідністю.

Він сів біля вікна. Нарешті. Просто пити каву. Просто...

БАХ!

Двері вилетіли з петель. У кав’ярню влетіли троє в масках з аплікаціями «IKEA». Один з пістолетом, інший з мішком, третій — з вогнегасником (можливо, випадково).

— ВСІ НА ПІДЛОГУ! ЦЕ НЕ РЕПЕТИЦІЯ!

Сашко вже лежав. Його лате розлилось і створило маленьке озерце на підлозі, в якому плавали три зернини кави. Схоже, навіть кава намагалася втекти.

— Всьо, народ, це пограбування. І без героїв, бо ми стріляємо навіть у барист!

— Я взагалі й не герой... — прошепотів Сашко.

Грабіжники почали збирати телефони. Один з них підійшов до Сашка, подивився в очі й...

— Ти.

— Я?

— ТИ! Це ж ти був в казино! Ти той кур'єр!

— Я... Ну... Я просто повз проходив!

— Ага. І знову «повз проходив». В кав’ярні. Яка не твоя. Який не твій район!

— Може, я агент? — з надією припустив Сашко.

— Може! — грабіжник уже почав панікувати.

— І знову цей... БЛІН, ЦЕЙ ГОЛУБ!

Всі підняли очі. На вивісці кав’ярні, поруч із неоновим написом “Кохве?”, сидів Гриша. І тримав... багет. Великий. Як гріх.

— Чого він тут?! Можливо, він теж агент! — вигукнув бариста.

Почалася паніка. Один з грабіжників розпорошив вогнегасник. Інший заплутався в мішку. Хтось наступив на багет, який влетів через вікно (Гриша скинув його?), і впав.

Сашко повз до дверей. Кав’ярня потонула в димі та піні. Десь у кутку хтось кричав:

— Вони нас знімали на приховану камеру! Це розвод!

На вулиці Сашко встав. Пильний погляд голуба з даху. І мигалки на горизонті. Поліція. Реальна. Цього разу — точно не актори.

— Ви якраз той, хто все почав? — спитав коп.

— Ні. Я просто… я каву хотів.

— А документи є?

— А можна я просто піду?..

Не встиг коп відповісти, як на Сашка накинулась юрба людей із мікрофонами.

— Ви — герой дня? — верещала журналістка з каналу "ПравдаТУТ+".

— Ви врятували людей багетом? — гаркнув кремезний репортер з "Захід24".

— Як ви прокоментуєте факт, що голуб координував вашу спецоперацію? — заїкнувся юний практикант з "Небо TV".

Сашко кліпав очима. Позаду журналістів копи обережно фотографували багет, який застряг у стелі.

— Я... я просто замовив латте, — пробував пояснити Сашко.

— Чи ви відчули особливий духовний зв'язок із голубом? — наполягала ведуча з " Небо. Tv"

— Вам хтось платить за ці операції? Ви агент Британської розвідки чи Ватикану? — з серйозним обличчям запитала кореспондентка "ПЕРШОГО СУПЕР-ЕКСТРИМАЛЬНОГО".

— Я взагалі не агент... Мені просто мама сказала кави попити...

— Чи вважаєте ви, що багет — це новий символ спротиву? — вигукнув хтось із натовпу.

Хтось приніс великий плакат: «Свободу багетам!» і почав ним махати.

На фоні репортерів хтось одягнув маску голуба й кричав у мегафон:

— ВЕЛИКА БОРОТЬБА ПОЧАЛАСЬ! БАГЕТ ЗА ВСІХ!

Поліція зітхала. Бариста курила за рогом. Гриша вже сидів на капоті патрульної машини і клював якісь залишки печива.

Сашко озирнувся, знову глянув на своє розлите латте й тихо сказав:

— А можна мені просто каву… і щоб більше без багетів?..

На жаль, ніхто його вже не слухав.

Наступного дня Сашко прокинувся знаменитим. Тобто, він прокинувся від того, що Боря Магістр стукав в стіну гуртожитку й горлав:

— САШКО, ТИ В ТЕЛЕВІЗОРІ! ГОТУЙСЯ, В ТЕБЕ ЕФІР!

На годиннику була 7:12 ранку. Голова боліла. На підлозі валялася газета з заголовком:

"ГОЛУБ. БАГЕТ. КАВА. ПОРЯТУНОК."

І — не встиг Сашко нічого зрозуміти, як його підхопила якась команда у білих футболках із написом "ГОВОРИТЬ КРАЇНА+" і буквально запхала в мікроавтобус.

— У нас прямий ефір через двадцять хвилин, — пояснив продюсер, жуючи вафлю і нюхаючи бальзам "Зірочка".

— А можна… — почав Сашко.

— Можна, можна. Все можна. Тільки не вмирати в кадрі.

Студія була гігантською.

На сцені стояли дивани кольору морквяного бунту.

На стіні миготіло величезне гасло:

"ІСТОРІЇ, ЯКІ ЗМІНЮЮТЬ НАЦІЮ!"

Ведучий — статний чоловік у костюмі зі стразами — голосно оголосив:

— Зустрічайте! ГЕРОЙ КАВ’ЯРНІ! ЛЮДИНА, ЯКА НЕ ЗЛЯКАЛАСЯ НАВІТЬ ГОЛУБА З БАГЕТОМ! САШКО!

Сашко вийшов під звуки пісні "Eye of the Tiger", спіткнувся об декорацію, мало не зламав світильник і сів на диван.

— Сашко, скажіть нашим глядачам: що ви відчули, коли багет упав у кав’ярню?

— Я... я подумав, що треба буде прати кофту...

— Неймовірно! — вигукнув ведучий. — Оце справжній українець!

Потім на сцену почали виходити "свідки події":

— Бариста, яка тепер продавала мерч із написом "Я бачила багет".

— Чоловік у костюмі голуба, який представився «психогеополітичним аналітиком».

— І якийсь дідусь, що стверджував, що багет був посланням від інопланетян.

На екрані миготіла графіка:

"ЕКСКЛЮЗИВ! ГОЛУБИ ГОТУЮТЬ БУНТ?!"

— Сашко, — сказав ведучий проникливо, — скажіть чесно: ви агент спецслужб чи містичний обранець?

— Я просто хотів каву...

Студія вибухнула аплодисментами.

— Він скромний! Як справжній герой! — закричала жінка в першому ряду, розмахуючи в’язкою батонів.