Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

З подивом усвідомивши, що вона знову людина — ще й у власному тілі — вона почала активно пручатися.
— Припиніть мене тримати! Ви що собі дозволяєте?! — злякано вигукнула вона.

— Принцесо, не виривайтеся! Це у ваших інтересах! — заявила несподівано неприємної зовнішності тітка в білому чепчику.
— Я не принцеса! — обурено відрізала Віка, але не встигла договорити.
— Тримайте її! — скомандувала вродлива леді.

Коли дівчину силоміць притиснули до ліжка, тітка нахилилася над нею. Жорстко стисла їй ніс, і Віці довелося відкрити рот, щоб дихати.
Красуня у розкішній сукні відкрила якусь пляшечку з каламутною рідиною і силоміць влила їй у рот якесь зілля.
Дихати було неможливо — щоби не захлинутися, дівчині довелося проковтнути.

— Ото й усе! — зловісно усміхнулася дама. — Одягайте її! За годину має бути готова.

Після цих слів жінка розвернулася й вийшла.
Служниці одразу накинулися на дівчину з новою силою й почали натягати на неї розкішне вбрання — червоне, з золотою вишивкою.

Вікторія спробувала вирватися, закричати, пояснити, що вона зовсім не принцеса, за яку її всі тут прийняли.
Та нічого не виходило. Її голос її не слухався. Тримали міцно, а на її крики ніхто не реагував. Лише кивали головами з показним співчуттям.

— Ваша Високосте, припиніть чинити опір! — тараторила тітонька в чепчику, поправляючи прикраси на голові дівчини. — Ваш шлюб — лише політична угода! Ви йому не потрібні! У Темного вистачає коханок. На вас він навіть не гляне! Ці нелюди не цінують людських істот. А нині, кажуть, він закоханий у доньку одного зі своїх радників і проводить усі ночі виключно з нею. Вами Володар навряд чи зацікавиться!

— Та припиніть же чинити спротив!

Вона з люттю схопила Віку за руки, уважно заглянувши їй у вічі.
— Згадайте про свій обов’язок перед Батьківщиною! Якщо цей союз зірветься, він просто завоює нас, як інші королівства. І тоді найкраще, що вас може чекати, — це доля рабині в його палаці!

Сказавши ці жорстокі слова, жінка з задоволенням простежила за тим ефектом, якого досягла, а потім вже іншим, удавано доброзичливим тоном, лицемірно усміхаючись, додала:
— Подумайте самі: що буде з вашим батьком і братами, якщо ви зруйнуєте їхні домовленості з ельфами? Ніхто вам цього не вибачить!

— Кхм! — кашлянула нещасна.
Зрозумівши, що до неї повернувся дар мовлення, з полегшенням видихнула:
— Яка нісенітниця! — спокійно промовила Віка, чим збила тітку з пантелику.

Їй уже добряче набридло, що ці дивні люди в костюмах із маскараду називають її «Вашою Високістю» і ще й обпоїли якоюсь гидотою.
— Який обов’язок? Яка країна?! Я не принцеса!

— Випручуватиметеся — зв’яжемо! — отруйно прошипіла неприємна жінка, зовсім не зважаючи на її слова.
— Я не принцеса! — уже голосніше повторила бранка, розуміючи, що якщо її зв’яжуть — шансів утекти стане ще менше. Вона глибоко вдихнула й твердо, чітко вимовила:
— Мене звати Вікторія Мороз! Я закінчила театральний університет і аж ніяк не збиралася ставати головною героїнею вашої невдалої п’єси! Мені двадцять два роки, я — доросла, самостійна людина. Припиніть цю нісенітницю!

— Ох ти ж, які слова поназубрювала! — уїдливо захихотіла тітка, очевидно, не повіривши жодному слову. — Але мене, Ваша Високосте, цим не налякаєш! Ваш батько видав наказ, і бачити вас більше не бажає — скільки б ви тут не кричали і небилиць не вигадували!

— Я нічого не вигадую! — у розпачі вигукнула Віка. — Поняття не маю, як я сюди потрапила! Ви подивіться уважніше! Невже я схожа на вашу принцесу?!
І вона з надією зазирнула у вічі своїм мучителькам.

— А на кого ж іще ви мали б бути схожі, Ваша Високосте? — знову відповіла за всіх огидна тітка. — Ви ж вилита ваша матінка. Он і очі — зелені, яскраві! А вії які довгі, а брови — чорні, як намальовані! А волосся — немов пшениця на сонці! Такої краси світ ще не бачив!

Вона вимовила це з очевидною заздрістю і злістю. На подив Віки, тітка описала її зовнішність дуже точно.
Дівчині аж закортіло побачити себе у дзеркалі.

— Я хочу побачити себе в дзеркалі! — твердо й рішуче сказала вона.
— О, це вже інша справа! — задоволено озвалася тітка, вирішивши, що їхня «принцеса» нарешті змирилася зі своєю долею.

Вона кивнула служницям, і ті допомогли Віці підвестись, після чого підвели її до дзеркала.
У відображенні дівчина побачила себе — своє рідне обличчя й тіло.

Здавалося б, можна з полегшенням зітхнути: хоч не кішка. Але те, що відбувалося навколо, не давало можливості зрадіти.
«Куди я потрапила?» — зосереджено думала Вікторія, вдивляючись у відображення.
З дзеркала на неї дивилася вона сама, тільки років на шість молодша. У шістнадцять у неї ще були пухкенькі рожеві щічки й довге до пояса волосся. Очі світилися вогнем, а в серці жила віра в блискучу кар’єру.

Але насправді відбувалося щось неймовірне — таке й у страшному сні не насниться!

— От і добре! — продовжувала з удаваною ласкою тітка. — І не слухайте тих байок, ніби Темні п’ють кров незайманих! Дурниці це все, сільські страшилки! Плітки й нічого більше. Подумайте самі: ви станете порятунком для своєї країни! Це ж яка почесна місія!

Тільки ось народною героїнею Вікторія бути зовсім не прагнула.
Виходити заміж за незнайомого чоловіка тільки тому, що її прийняли за когось іншого, — це дика нісенітниця!

— А я не можу вийти за вашого… як його? Бо я вже не незаймана! — раптово вигукнула Мороз, швидко зорієнтувавшись.

— Дурепо! — не витримала тітка, підвищивши голос. — Твою цноту перевірили ще сьогодні вранці, з того часу ти тут перед нами й сидиш!

Від цього відкриття Віка на кілька митей заніміла. Поки вона сиділа, приголомшена, її мучительки не гаяли часу й почали навішувати на неї безліч весільних прикрас.

«Як таке може бути? — гарячково думала дівчина. — Що відбувається? Де я?»
Вона точно знала: невинною вже давно не була, та й хлопець у неї був. Звідки ж тоді цнота? Вона ніби повернулася у власну юність — але у зовсім інший світ?
Ця думка здавалася фантастичною, але іншого пояснення не було.