Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Несподівано її охопило дивне заціпеніння — ні говорити, ні чинити опір не було сил чи бажання. І всі навколо скористалися цим.

— Нарешті подіяло! — зраділа неприємна тітка. І Вікторія зрозуміла: на неї подіяв отой засіб, що їй насильно вилили до рота.
Свідомість залишалася ясною, але воля до спротиву зникла.

Її вдягли й негайно повели в дорогу.
Віка йшла, наче безвільна лялька, якою смикають за нитки.

Несподівано в одному з коридорів її наздогнала худенька бабуся малого зросту, в поношеній, старенькій сукні.
— Дайте хоч попрощатися з дитиною! — заголосила вона й кинулася до Віки з обіймами.

Притиснувшись до неї, бабуся сунула в долоню вузлик і гаряче зашепотіла:
— Налліє, дитинко! Я знайшла! В ельфійському законі є пункт: якщо шлюб не був ініційований, то через рік подружжя може розлучитися! Лише рік — і ви будете вільні! Вам треба тільки протриматися! Ваша Високосте, вже за рік ви зможете робити все, що заманеться! Хочете — повернетеся додому і житимете щасливо. Хочете — подорожуватимете, і цілий світ буде біля ваших ніг! Ви станете багатою і вільною! — шепотіла вона швидко, ледь чутно.
— Після року проживання в палаці вас перевірять на цноту — й на тому все! Шлюб визнають недійсним. Союз між нашими країнами вже буде непорушним! Ви принесете користь не тільки батькові, а й усьому народові! Це той вихід, що ви шукали! Ще я поклала в мішечок засіб і записку до нього. Скористайтеся, коли буде крайня потреба!

Бабуся ще щось хотіла сказати, але її відтягнули геть.
— Досить теревенів! — шикнула тітка, що трохи відстала від процесії й тим самим дала їм можливість поговорити. — Пора йти!

«Неприємна тітка», як охрестила її Віка, затрималася тому, що давала вказівки служниці, яка супроводжувала «принцесу» в далекій подорожі:
— Додаватимеш по три краплі цього в питво Її Високості, — промовила вона, простягаючи маленьку пляшечку з каламутною рідиною та гаманець із монетами. — І стеж, щоб усе до останньої краплі було випито!
— Пані, а якщо зілля скінчиться?.. — тремтячи від страху, запитала дівчина.
— До того часу вона вже буде дружиною Темного й нічого не зможе вдіяти! — зло прошипіла тітка й різко додала: — Іди!

Служниця наздогнала процесію з мовчазною нареченою та непомітно влилася в загал.

Слова бабусі ще довго звучали у Віки в голові, поки її виводили з палацу й садовили до карети.
Можливо, якби вона прокинулася раніше, усе це можна було б зупинити. Але ясність мислення до неї поверталася повільно, і вона діяла радше інстинктивно, ніж свідомо.

Коли карета рушила, Мороз лише байдуже дивилася перед собою, ще сподіваючись, що це все — лише поганий сон.
Але, на жаль, вона перебувала в стані, близькому до апатії — наче її волю та здатність чинити опір хтось вимкнув.

Лише тоді, коли карета підскочила на вибоїні, її добре струснуло, і світ раптом набув барв. Туман у голові розвіявся, й Віка з жахом усвідомила, що все, що відбувається — насправді! По-справжньому!

Вона спробувала вискочити з карети й утекти, але стражники виявилися пильними й дужими — грубо запхали її назад.
Служниця, що супроводжувала дівчину, намагалася її заспокоїти:

— Найстрашніше — це перша ніч із Темним! — прошепотіла вона, підтримуючи принцесу за талію. — Але нічого страшного! Потерпите трохи — і житимете в палаці, як у казці. Головне — не завагітніти, а через рік ми підкупимо повитуху, і вона підтвердить вашу цноту. Усе не так уже й погано! Чого ж ви так панікуєте?

— Як тебе звати? — вперше звернула увагу на настирливу служницю Віка.
— Сесія, — трохи здивовано відповіла та.

— Сесія, — повторила дівчина й спробувала пояснити:
— Хіба ти не розумієш? Це насильство над особистістю! Я не хочу спати з незнайомим чоловіком! Не хочу виходити за нього заміж! Мені треба бодай трохи часу, щоб прийти до тями й зрозуміти, що тут і як! А то вийшло, ніби мене кинули в рів із левами — і навіть помолитися перед смертю не дали!

— Що? — не зрозуміла й половини сказаного Сесія.

— Що я несу?.. — зітхнула Мороз, усвідомлюючи, що її емоційна промова марна: бідна дівчина її навіть не зрозуміла.

Віка ще не розібралася в місцевих звичаях і порядках, але побаченого й почутого вже було достатньо, щоби зрозуміти: вона опинилася в якомусь феодальному суспільстві, де владарюють ельфи.

Карету нещадно трясло. Після кількох годин дороги Віку боліло все тіло. Вона почувалася вичавленою морально й фізично.
«Якщо так трястися хоча б ще день — до весілля я точно не доживу», — думала вона.

Ельфи їхали попереду верхи й не виявляли до нареченої жодного інтересу.
Зупинялися лише кілька разів — дати відпочити коням і справити потреби.
Щоразу Віка, ледве тримаючись на ногах, виходила з карети, робила своє й майже одразу ж чула наказ сідати назад, щоби не затримувати процесію.

Свого майбутнього чоловіка вона так і не побачила.

На щастя, подорож значно скоротили — вони пройшли через кілька порталів.
Шкода тільки, що Віці було настільки зле, що вона навіть не змогла оцінити магічного видовища.
«Якби почуватися краще, я б обов’язково розвідала, як працює цей портал…»

До кінця третього дня, подолавши кілька переходів, процесія дісталася царства ельфів.
З вікна карети Вікторія побачила гігантські дерева й галявини, уквітчані з неймовірною щедрістю.
Природа тут буяла так, ніби про зими чи посухи ніхто ніколи й не чув.
Повітря було таким насиченим, що спершу в неї паморочилося в голові й хилило в сон.

До вечора третього дня вона вже трохи звикла до яскравих ароматів і буйства фарб.
Нарешті подорож добігла кінця. Дівчат висадили біля невеликого особняка, збудованого зі світло-сірого каменю, повитого зеленим плющем із яскраво-червоними квітами.

— Розташовуйтеся тут. Слуги принесуть ваші речі, — кинув один зі супровідників і одразу ж зник.