Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Рожеві сиропи 📚 - Українською

Читати книгу - "Рожеві сиропи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рожеві сиропи" автора Артем Чех. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 42
Перейти на сторінку:
його хустиною й тихенько, тихше, ніж пошепки, промовив:

— Якщо та децелина змусила Сергія поїхати з села, то скільки ж потягне цей камінь!

Афоня вистрибнув зі свого пильного розламаного крісла й побіг до Ваниної баби питатися, чи, бува, не хоче Зінка продати йому свою ділянку.

— Поле для гольфа. Ви уявляєте, яке поле для гольфа тут можна зробити! — аргументував він своє бажання викупити ділянку.

— Ти придурок, Афоня?

— Зінуля, Зінчик, разом заживемо! Ти уяви собі, побудуємо особнячок! Шикарний, басейн, поле для гольфа, корт тенісний.

— Та на хріна мені твій корт!

— Треба у Вані спитати. Де Ваня?

— На рибалку поїхав. Узяв книжок повен рюкзак — і на рибалку. А ти що, Афоня, в лотерею виграв? Бо, кажуть, один у нас уже виграв.

— Нічого я не виграв. Я тепер, між іншим, людина номер один.

— Да? — Баба Зіна недовірливо глянула на Афанасія, закрила останню банку полуниці й витерла руки об передник.

— Да! — мовив Афоня, наче це «да» було найвагомішим аргументом серед усіх інших.

— Не мороч мені голову. Іди давай.

Найвагоміший аргумент, вочевидь, не подіяв. Афоня добре знав бабу Зіну, знав її принциповість та непідкупність, а тому і пішов. Подумки він уже уявляв, як викупить шматок землі у держави. Зараз же продають землі? А якщо і не продають, то можна взяти в оренду. На дев'яносто дев'ять років. А ще можна буде санаторій побудувати для пенсіонерів… або ні, краще для заможних людей, ну добре, і один корпус для пенсіонерів — пільговий. А ще… а ще, — Афанасій знову схопив рулетку й заходився вимірювати відстань від туалету до колишнього свинарника, — альпійський парк. З ірисами. І гладіолуси. І рожу тут таку, сибірську, темно-червону…

Сонце сідало за сосни, десь розривався пес, мукала сусідська Майка. Скрипнула хвіртка, й думки Афанасія перервав зичний голос.

— Афанасію Вікентійовичу! Агов, ви вдома?

— Тут я! — відгукнувся Афоня.

Перед ним стояв бородатий здоровань у широких полотняних штанях та заплямованій чимось синім майці.

— Афанасію Вікентійовичу, доброго вечора.

— А, Коля! Привіт.

Вони потисли один одному руки. Колю Афанасій знав ще з міста — до вісімдесят третього були сусідами, жили у гуртожитку на одному поверсі. Афоня запропонував гостю сісти.

— Постою. Тим більше перед начальством… — І на устах Колі заграла багатообіцяюча посмішка.

— Яке начальство? — не зрозумів Афоня. — Хто начальство?

— Ви начальство.

— Я? Чого ж це?

— Тут таке дєло, Афанасію Вікентійовичу. Щепетільне дєло. Ви живете тут, у Софіївці, а ми там, у Станіславчику, — бородань махнув рукою на захід.

— Ну?

— Так ви дачник, і у нас там дачний кооператив. У нас Ігор Іванович, прєдсєдатєль, того місяця під комбайн попав, як кажуть, тепер з Богом балакає, і ми совєтом кооперативу рішили, що тепер ви наш прєдсєдатєль.

— Та як же? Я ж до вашої організації ніяк не відношусь. У вас свої там, кооператори. — І Афоня, вважаючи свій жарт вдалим, посміхнувся. — Як же ж я можу бути прєдсєдатєлєм?

— Так рішили на раді. Сотня будинків — це вже майже село — тепер у вашому розпорядженні.

— Я тепер що, поміщик?

— Чому ж поміщик? Прєдсєдатєль. Єслі де який спор, хтось ділянки не поділив, або кому які паї — кооператив росте… ну і відповідальність, конєшно. Вивіз сміття, озеро зривати будемо, охота, знову ж таки. У нас куріпки є, лисицю того року бачили.

— Чекайте, а що мені за резон?

— Власть, — підлесливо посміхнувся Коля й поклонився у пояс.

— Ну-ну, Коля, це зайве.

— Жартую, Афанасію Вікентійовичу. То як?

Афанасій на мить задумався, але лише на мить.

— Ну, можна спробувати!

— От і ладушкі, - пробасив Коля, поплескав Афоню по спині, розвернувся і зник за парканом.

— Власть! — пошепки промовив Афанасій і підтягнув животик. — Власть — це ладушкі. А басейн? Корт?

Усе літо Афоня працював на благо кооперативу «Станіславчик». На бабу Зіну образився — велика пава, теж мені. Кілька разів перетинався з Ванею, але той весь час був чимось заклопотаний, бігав, возився з книжками. Здавалося, малий навіть подорослішав. З басейном та тенісним кортом, не кажучи вже про галявину для гольфа, довелося зачекати. Вирішив Афоня все це громіздке діло відкласти на наступний рік. Та й камінь треба ще продати. Можливо, розпиляти та частинами переправити за кордон, а це діло серйозне, тут треба мати і час, і терпіння.

Думка про багатство, власником якого він став, неабияк надихала Афоню на працю. Кооператив виділив шановному Афанасію Вікентійовичу моторолер, а тому три кілометри до «Станіславчика» не були вже такими недоступними. Десь тричі на день Афоня їздив до кооперативу, курсував між двома селами, сільрадами та лісництвами, часом залишався ночувати в дачному посьолку. Дачники були різними. Траплялися й люди досить заможні, а тому при добрій організаційній роботі Афанасія ніхто грошей не жалів. Давали і на озеро, і на вивіз сміття, і навіть на лісні угіддя, де Афанасій розвів живність для полювання.

Дехто заздрив — переважно місцева влада. Заважала працювати, всіляко шкодила та пхала палки в колеса, але Афанасій завжди знаходив лазівки та обхідні шляхи для досягнення своїх та кооперативних цілей. За два місяці «Станіславчик» зацвів так, як жодний дачний кооператив в усій області. Приїздили зі столиці — дивитися на таке чудо, про Афанасія навіть колонку надрукували у районній газеті. «Голова кооперативу «Станіславчик» не зупиниться ні перед чим». Подейкували, що односільчани Афанасія пропонували прописатися в Софіївці та стати головою сільради, але Афанасій побоявся виписуватися з київської квартири. Влада — діло хитке та непевне.

У кінці серпня до кооперативу навідалась податкова служба. Багато хто з пайщиків занепокоївся — чи не відбере держава їхні ділянки через нечисту роботу Афанасія Вікентійовича, чи все в його паперах бездоганно? Хто знає, що там Афанасій нахімічив, але Коля, головний помічник Афоні, запевняв, що все чисто — комар носа не підточить, так шо нема чого сєять, як то кажуть, паніку.

— Як знати, як знати, — хитали головами пайщики.

Проте податкові інспектори, висидівши три дні і три ночі над паперами, нічого протиправного та ніяких фінансових махінацій так і не знайшли.

— Такого не може бути! — кричали вони. — Як! Як можна підняти звичайний дачний кооператив до таких висот і щоб усе було чисто-гладко! Щось тут не так.

Приїжджали інші ревізори, зі служби безпеки, винюхували кожну цеглинку, кожний кущик, фінансові інспектори ще тричі перевірили папери. Пайщики непокоїлися — тут уже точно гаплик Афанасію, пропонували навіть дати хабара держслужбовцям, але Афанасій Вікентійович запевнив, що корупція руйнує його чисті уявлення про цей світ.

— Ех, — зітхали дачники.

— Ех-е-хех, — зітхали ревізори. — Все

1 ... 5 6 7 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рожеві сиропи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рожеві сиропи"