Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

Коли польське правительство утворило для поборювання тиФу окрему орґанізацію, т. зв. „Цекадур“, Сама-ританська Секція Українського Горожанського Комітету звернулася до сеї ораґнізації з предложенням спільно'-' акції, жертвуючи свій персонал і ліки та жадаючи тільки внутрішвої автономії. Одначе се предложення української орґанізації зустрілося з відмовою.

9. Положення українського населення гірше, ніж Муринів

в Африці.

На закінчення сеї характеристики польської адміністрації в Східній Галичині наведемо свідоцтво польського соймового посла Заморського, одного з найбільш украївожерних польських політиків. Його нагле внесення в справі управильнення відносин в Східнії1, Галичині являється страшним актом обвинення цілого польського режіму в сім нещаснім краю, тим страшнійшим, що походить від одного з політичних стовпів того режіму.

Східна Галичина — по словам посла Заморського

— се „пустиня, вякій конає зовсім ограблене населення“.

Населенню ніхто не помагав піднестися з руїни, яку спричинила війна. Навпаки як військо так і цивільні орґани властей його обрабовують. В рядах адміністра-ційних урядників розширилася страшна пошесть корупції. Старости і їх комісарі безкарно займаються покутною торговлею, паскарством, контрабандою, себто такими забороненими діланнями, за які звичайного смертного ждуть великі кари аж до Kąpn смерти включно. На нужді населення роблять адміністраційні урядники великі маєтки.

Так характеризує посол Заморський польську адміністрацію і домагається усунення зла, домагається ратунку для Східної Галичини.

Очевидно, не з почуття справедливости чи прихиль-ности до українського народу. Ні! З ияших мотивів.

По перше — виводить він — „Східна Галичина управлена й обсіяна зможе за рік виживити всі міста польської Республики“.

А по друге, — і се найважнійше: „Справа Східної Галичини не е полагоджена. Від поведення місцевого населення може богато залежати. Вистане по людськи улекшити йому можливість повороту до нормальних відносин. Треба мати для нього хоч стільки серця, скільки Анґлійці о назують його му-ринським дітям.“

Можна собі уявити, скільки натерпілося українське населення під польським режімом, коли польський політик думає, що можна буде купити прихильність того населення до Польщі, оказавши йому хоч стільки серця, що Анґлійці муринським дітям!

Чи треба ще страшнійшого осуду польського режіму в Східній Галичині?!

Примушування українського населення до грошевих і особистих чинитьб для польської держави.

Як уже сказано, на скільки ходить о права, польське правительство ділить мешканців Східної Галичини на дві катеґорії: 1. Поляків, яких уважав громадянами польської держави; і 2. Українців, яких уважав ворожим населенням завойованої території.

Одначе на скільки ходить о несення тягарів для польської держави, польське правительство вважав всіх мешканців Східної Галичини громадянами польської держави і накладав на них тягарі, які держава накладав тільки на своїй території і на своїх громадян.

Накладання тих тягарів являється безправством супроти всіх мешканців Східної Галичини без ріжниці народности і віроісповідання. Та коли що-до Поляків польське правительство може закритися тим, що вони хочуть бути громадянами Польші, користуються громадянськими правами, отже повинні нести також обовязки гримадян, — то накладання тих тягарів на українське населення є безправним насильством, яке не дасться нічим закрити.

Ті грошеві й особисті чинитьби, які польське правительство вимушує на українськім народі в користь польської держави, є просто даниною, яку завойовник накладає на завойований край.

1. Примусова виміна австрійської корони на польську марку.

Таким грошевим тягаром, наложеним на все населення Східної Галичини, було заведення польської марки як законного середника заплати (польський закон а 15. січня 1920) і примусова виміна австрійської корони на польську марку (польський закон з 24. марта 1920).

В Східній Галичині, як відомо, законним середником заплати була австрійська корона. Закон з 15. січня 1920, заводячи як законний середник заплати польську марку, надав їй примусовий курс: 100 австрійських корон = 70 польських марок.

Закон з 24. марта 1920 пішов ще далі і зарядив примусову виміну австрійських корон на польські марки по тім самім курсі.

Перед виданням першого з наведених законів курс польської марки був ріпний або незначно висшчй від курсу австрійської корони. Опісля курс польської марьи став низший від курсу австрійської корони і на сім рівні остав й доси.

Коли отже га міжнароднім ринку за 100 польських марок платили 120 — 80 австрійських корон, мешканці Східної Галичини мусіли віддати польській державі австрійські корони, платячи ва 100 польських марок 142*86 австрійських корон.

Сі цифри свідчать, що в Формі примусової виміни австрійських корон на польські марки польське правительство наложило на населення Східної Галичини важку грошеву данину в користь польської держави.

Навіть Поляки Східної Галичини проти сеї данини різко протестували.

На скільки більш болюче відчули сю данину Українці, які своїм грошем мали скріпити Фінансову силу ворожої держави!

При дефінітивнім рішенню справи Східної Галичини правительство Західно-Української Народної Респ> блики поставить домагання, щоби Польща звернула Східній Галичині шкоду, яка повстала наслідком примусової виміни австрійських корон на польські марки.

2. Примушування Українців до підписування польської державної „Позички Відродження“.

Польські власти і ріжні польські комітети примушують Українців підписувати польську державну позичку, т. зв. „Позичку Відродження«.

Українським священникам польські власти наказують заохочувати з амвони українських селян до підписування позички, грозячи в противнім разі репресіями.

На українські громади накладають польські власти означені суми позички під загрозою відібрання приділу апровізації.

Урядникам української народности польські власти стягають означені суми на позичку при виплаті пенсій.

Скарбові власти розсилають до українських торговельних інституцій візвання до підписань я позички в означеній сумі, грозячи репресіями.

Крім властий вимушують на лкраїнцях підписування позички ріжні польські комітети.

Для ілюстрації наведемо письмо, яке в сій справі одержав український „Звязковий Банк“ в Станиславові:

„Do Dyrekcyi (Banku Związkowego) w Stanisławowie.

Jako współobywatele oceniliśmy, ze Wielm. Pan może subskrybować Pożyczkę Odrodzenia Mp. 965.000 i prosimy Wielm. Pana o wykonanie naszej jednomyślnej uchwały. Zwracamy uwagę, ze podpisanie długoterminowej Pożyczki Odrodzenia wpłynie korzystnie na wymiar Pożyczki przymusowej.

Subskrypcyę,której termin upływa z dniem 31. Х.19 20, przyjmuje Pan kierownik Starostwa.

Stan. 20. X. 1920.

Za Komitet obywatelski dla propagandy Państwowej Pożyczki Odrodzenia Przewodniczący:

Zenon Głaszewski Radca Namiestnictwa.

(Далі йде 12 підписів місцевих Поляків і Шидів.)“

Отже на невеликим провінціональний український банк польський „Громадянський Комітет“ під проводом високого адміністраційного урядника накладає майже міліон польських марок польської державної позички!

5. Примусова позичка.

В наведенім письмі згадується, що підписання позички Відродження „вплине корисно на вимір примусової позички“.

Отже перейдемо до представлення сеї нової данини, яку польське правительство думав наложити на український нарід в користь польської держави.

З оголошення польського міністерства фінансів, поміщеного в польських дневниках, беремо про польську державну примусову позичку отсі відомости:

г Міністерство фінансів