Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

подав до відомости, що на основі ухвали сойму з 16. липня 1920 воно е уповаж-нене перевести внутрішню примусову позичку в висоті 15 міліярдів польських марок. Ся позичка буде трипро-центовою рентою, позбавленою права льочбарду в Польській Краевій Позичковій Касі. До обовязку її поьриття будуть потягнені як особи фізичні так і правці. Обовязок покриття позички зачинається при маєтку, якого нинішня вартість виносить більше ніж 100.000 польських мар^к, і при річнім доході з заробіткової праці висшім ніж

36.000 польських марок. Позичка від вартости маєтку

ж

буде розложена по долученій тарифі А, позичка від доходу по залученій тарифі Б. Коли хто рівночасно має маєток і занимаеться заробітковою праною, яка приносить йому дохід незалежно від того маєтку, буде відповідно потягнений до позички на основі обох тариф.

„Міністерство Фінансів уже тепер оголошує висоту обтяження примусовою позичкою, щоби всі мешканці держави могли вчасно приготовитися до сповнення сього державного обовязку і відповідно до того уладити свою господарську діяльність. ІІри сій нагоді пригадується, що виказання посіданням довгоречинцевої позички, якої підписка буде замкнена 1 вересня с. р. (се відноситься до „Позички Відродження“), увільняє в части або в ці-лости від примусової позички.“

Дотеперішня практика польського правительства в Східній Галичині не оставляє ніякого сумніву, що воно буде стягати примусову позичку також з Українців. Буде се для польського правительстьа добра нагода зруйнувати до решти українські фінансові й господарські інституції.

4. Примусова данина для польського війська.

Польська Рада Оборони Держави видала розпорядок з 25 серпня 1920, оголошений в урядовій ґазеті „Монітор Польскі“, ч. 203 з 7. вересня 1920, яким наложила на населення польської держава і занятих областий одноразову примусову данину для польського війська, яка має складатися з обуви, біля, одіння і коців.

На бувшу австрійську провінцію Галичину наложено

75.000 пар чобіт або 150 000 пар черевиків, 75.000 вовняних або 150.000 бавовняних сподень, 150000 ком-плєтів біля (сорочки, штани і панчохи або онучі) і 75.000 вовняних коців.

Галицький „Тимчасовий Самоуправний Виділ“ має розложити сей контінґепт на повіти, а повітові виділе па громади.

Коли в повіті або громаді нема потрібної одіжи, має вона зложити означену грошеву суму. Сі суми для одної громади виносять від 30.000 — 100.000 польських марок, і висше; прим, село Горуцко, повіт Дрогобич, мав заплатити 110.000 польських марок.

Де данина не буде зложена добровільно, власти мають право її зареквірувати.

Треба зазначити, що континґент, який наложено на Галичину, непомірно великий.

Розуміється, що польські власти при розкладанню сеї данини на населення і при стяганню її постараються ввалити її як найбільше на українське населення Східної Галичини, щоби сим його до решти зруйнувати.

Що стягання данини на польське військо в Східній Галичині, яка не е частю польської держави, е безправне, се ясно. Коли-ж ходить о стягання сеї данини з українського населення, то е се безправство і насильство.

5. Примушування Українців до особистих воєнних чинитьб.

Підчас війни між Польщею і Совітською Росією й Радянською Україною польські військові власти покликали до особистих воєнних чинитьб українське населення Східної Галичини. Відповідне оголошення звучить:

Оголошення.

Для забезпечення Східної Малопольщі перед не-приятельським заливом покликано під оружя всіх мущин польської народности, уроджених в pp. 1895 —1902.

Коли одначе навала війни гровить однаково всім громадянам східної части краю, тому для рівномірного розложення тягару віини на всіх громадян Східної Малопольщі покликується частинно на основі закона з 25. липня 1919 р. Вдз. ч. 67 населення инших віроісповідань і народностей мужеського пола, уроджене в pp. 1895 —1902, а не підлягаюче примусовій бранці, — до особистих воєнних чинитьб.

Покликання наступає на областях повітових Доповняючих Команд: 1. Львів (в повітах: Львів, Жовква, Сокаль;, 2. Зол очі в (в повітах Камінка Струмілова, Радехів, Золочів, Броди). 3. Бережани (в повітах Бережани, Підгайці, Бібрка, Перемишляни, Рогатин). 4. Коломия (в повітах Коломия, Городенка, Синтин, Печеніжин, Косів). 5. Станиславів (в повітах Ста-ниславів, Товмач, Богородчани, Надвірна). 6. Стрий (в повітах Стрий, Жидачів, Сколе, Калуш, Долина).

Покликані мають до трьох днів зголоситися у начальників своїх громад (у Львові в комісаріятах діл-ниць), які їх зареєструють; дальші зарядження що-до речинця і місця відставлення покликаних до чинитьб видадуть повітові власти.

Покликані будуть ужиті до робіт для скріплення области Фронту на операційнім терені поза огневою СФерою і до робіт злучених з обороною на области Команди VI. армії і команди ґенерального округа.

Покликані будуть влучені до замкнених робітничих відділів і будуть одержувати повне прохарчування і плату рядовиків, підлягають приписам, обовявуючим в польській армії, на випадок недуги, каліцтва або смерти при-слугують покликаним і їх родинам права до заосмо-трення на основі приписів, обовязуючих в польській армії.

По змозі що 14 днів буде наступати виміна покликаних.

В міру звільнювання від особистих чинитьб обо-вязують приписи арт 5 і 10 закона про воєнні чинитьби з 25. липня 1919, Вдз. ч. 67

у Львові, дня 1. серпня 1920.

І в а ш к е в і ч в. р.

ґенерал-порлчник, комендант VI. армії.

Лямезан-Саліюс в р.

ґенерал-поручник, комендант Генерального окрлга.

Таким чином в Східній Галичині, яка не е частю польської держави, польське правительство пришінює польські воєнні закони, і то не тільки до Поляків, але також до осіб „инших віроісповідань і народностий“, себто до Українців і Же дів.

6. Примушування Українців до військової служби в польській армії.

Як свідчить висше наведене оголошення, польські військові власти покликали Поляків Східної Галичини до військової служби в польській армії.

Підставою покликання служило звичайно віроіспові-дання. Тому, що загалом беручи Поляки б римо-католики, польські власти вважають кождого римо-католика Поляком і на сій основі покликають його до війська.

Одначе в Східній Галичині е також селяне української народности римо-католицького віроіепові-дання. Сих українських селян польські власти уважають ва Поляків і примушують їх до військової служби, а хто з них не сповнить сього обовязку, того карають за злочин дезерції.

Підчас війни між Польщею і Совітською Росією й Радянською Україною польські власти зробили пробу покликати до військової служби в польській армії також вагал українського населення.

Магістрат мігта Львова видав оголошення в 2. серпня 1920, ч. 69320/20/IV, яким, покликуючися на рескрипт міністерства внутрішних справ з 28. липня 1920, ч. 986/1. зарядив „спис всіх мущин уроджених в pp. 1889 —1880 включно.“ Що сей спис заряджено в ціли покликання до військової служби, про се свідчить отсей уступ оголошення: „Винні ухилення від сього зарядження спису будуть на основі австрійського військового закона 8 5 липня 1912, Вдз. ч. 123, потягнені до строгої відвічальнооти, евентуально відставлені до