Читати книгу - "Біла фортеця"

червону куртку одягли братові, бо, коли ми бились напередодні, я подер його нове вбрання. Ракети того ж вечора вибухали червоним кольором моєї куртки, куртки з десятком ґудзиків, яку я не зміг надягти, а вона аж тріщала на братові, бо була замалою. Після цього ми пустили в рух механізм, який назвали «фонтаном». З подоби даху, на висоті в п'ять людських зростів, почало виходити полум'я, ті, що стояли на протилежному березі, мали краще бачити ці вибухи, всі, як і ми, мали бути в захваті, особливо, коли цей фонтан вогню почав випускати ракети; та нам цього було замало: щоб ще більше здивувати, на воді розмістили плоти з прикріпленими картонними фортецями, з веж яких здіймались ракети, символізуючи перемогу османського війська. А потім на повних вітрилах проплив корабель, на якому я потрапив у полон, а дорогу йому перетнули турецькі галери і шквалом ракет обстріляли моє судно. Треба сказати, через показ я ще раз пережив день свого ув'язнення. Коли картонні кораблі почали горіти й тонути, з двох берегів лунало: «О, Аллах! Аллах!» Потім ми запустили драконів, з їхніх пащ та вух також вихоплювалося полум'я. Дракони почали мірятись силами, як ми й задумали, жоден не міг узяти гору, ракети, запущені з берегів, запалили небосхил червоним. А коли темрява запанувала знову, наші люди на човнах запустили в дію колеса, і дракони почали поволі підніматися в небо; натовп гудів від здивування та страху. Коли ж дракони знову з гуркотінням зітнулися, зайнялися всі ракети на плотах. А ґноти, розміщені у тілах цих тварюк, повинні були спалахнути в точно спланований час, таким чином усе навколо мало перетворитися на справжнє чистилище. Коли я почув голосне ридання дитини десь поруч, то зрозумів, що дійство нам вдалося. У батька того хлопця від несподіванки побаченого перехопило подих, він забув про сина і з відкритим ротом дивився в небо. Я ж мріяв про те, що, нарешті, повернуся на батьківщину. На маленькому, непомітному для глядачів плоті в це чистилище ввійшла потвора, яку я назвав шайтаном, ми начинили його ущерть порохом, навіть переживали, щоб той не злетів у небо разом з плотом та нашим чоловіком; усе обійшлося, після того як дракони згоріли дотла й розтанули в повітрі, у небо стрімко піднявся шайтан, із його черева з гуркотом шугали вогняні кулі. На якусь мить я занепокоївся, вважаючи, що своїм дійством ми до смерті залякаємо мешканців Стамбула, мені й самому стало моторошно, та при цьому я відчував, що нарешті настав час, коли я зміг розпочати справу, про яку давно мріяв, і не важливо, в якому місті я тепер, я хотів, щоб шайтан усю ніч ширяв у повітрі, вивергаючи полум'я. Та він трохи погойдався і під збентежені й радісні крики натовпу впав у води Золотого Рогу. Занурюючись все глибше, він не припиняв вивергати вогонь. Наступного ранку паша, точнісінько як у казці, надіслав торбинку золотих. Сказав, що йому сподобалося дійство, однак бентежить перемога шайтана. Це дійство тривало ще десять ночей. Удень ми ремонтували обгорілі макети, вигадували нові ігри. А полонені з в'язниці начиняли порохом ракети. Один невільник спалив десять мішків пороху, його обличчя обгоріло, і він осліп. Після довгого святкування весілля я перестав бачити Ходжу. Був щасливий, що нарешті не бачу сповнених заздрощів поглядів мого двійника.

Та з голови не йшли спогади про яскраві дні, які ми провели разом. Як повернусь додому, всім розповім про надзвичайну схожість з цим чоловіком, який робив вигляд, ніби цього не помічав. Днями я сидів у камері і, щоб якось збути час, приймав хворих. Зовсім несподівано я отримав звістку про те, що мене викликає паша; окрилений надією та щастям, побіг на зустріч. Спочатку він вихваляв мене, казав, що дійство всім сподобалося й на славу повеселило, говорив про те, що я дуже розумний, здібний. Та раптом він випалив: «Якщо ти станеш мусульманином, тебе відразу звільнять». Я розгубився й певно, що виглядав дурнем, почав благати відпустити мене на батьківщину, заїкаючись, згадував наречену та матір. Паша, ніби й не чуючи мене, повторював одне й те ж. Я замовк. Згадав друзів дитинства — нероб, які ненавиділи свого батька й піднімали на нього руку. Паша дуже розгнівався на мене, коли я сказав, що не зміню віри. Так я вкотре повернувся до камери ні з чим.

Через три дні паша знову покликав мене. Цього разу він був у доброму гуморі. Я все ще не міг зрозуміти, чи зміна віри допоможе мені втекти звідси. Паша запитав, чи подумав я над його словами, адже він особисто міг би одружити мене з гарною дівчиною. Я набрався сміливості і сказав, що не збираюся міняти віри, паша здивувався і сказав, що я — дурень. Сказав, що серед мого оточення немає нікого, перед ким можна було б соромитися за свій вчинок. Трохи розказав про іслам і знову відправив мене до камери.

На третій раз мене не повели до паші, лише його слуга запитав, яке моє рішення. Цього разу я був готовий дати позитивну відповідь, та, оскільки про це питав простий служник, передумав. Я відповів, що зараз не готовий до таких змін. Служник схопив мене за руку й потягнув униз, а там віддав іншому. Це був чоловік з моїх снів — високий і надзвичайно худий. Він обережно, наче немічного хворого, взяв мене під руку і повів у сад; до нас підійшов кремезний чолов'яга, якого навряд чи побачиш уві сні. Вони разом зупинилися біля самісінької стіни і почали в'язати мені руки, у них було по сокирі. Я затремтів від страху. Паша наказав стяти мені голову, якщо я не навернуся до ісламу.

«Невже так швидко все скінчиться?» — думав я. Чоловіки дивилися на мене зі співчуттям. «Може, ще раз запитають?» — благав я, і справді вони запитали. Релігія — це те, через що можна так легко втратити життя, мені стало себе шкода не менше, ніж тим двом, котрі намагалися навернути мене в свою віру. Я намагався думати про щось інше, і перед очима оживали картини минулого, мій улюблений вид із вікна нашого будинку, що виходило в сад: покрита перламутром таця на столі була заповнена персиками й вишнями, поруч стояла плетена софа, на якій такого ж зеленкуватого, як віконна рама, кольору лежали пухові подушки, а далі з вікна, охоплена полум'ям вишень та олив, виднілася криниця, на жолоб якої сів горобець. А ще далі