Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

529] І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні

530] Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп похитнувся.

531] Поміркувавши отак, вони розійшлися. Богиня

532] Кинулась в море глибоке з вершин світлосяйних Олімпу.

533] Зевс повернувся до дому свого. Всі боги повставали

534] З крісел своїх назустріч отцеві; ніхто не насміливсь

535] Сидячи стріти його, і разом усі підвелися.

536] Сів він у крісло своє. А Гера усе вже збагнула,

537] Щойно побачивши, як до нього прийшла на пораду

538] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.

539] Тим-то до Зевса Кроніона в'їдливо мовити стала:

540] «Хто це, лукавче, з богів до тебе ходив на пораду?

541] Завжди приємно самому тобі, від мене окремо,

542] Потай вирішувать справи. Ніколи від щирого серця

543] Не потрудивсь ти, що маєш на мислі, мені розказати».

544] Відповідаючи, мовив їй батько людей і безсмертних:

545] «Геро, із рішень моїх ти не завжди й не всі сподівайся

546] Знати. Важко це буде тобі, хоч моя ти й дружина.

547] Що ж довірити слухові можна, раніше від тебе

548] Ані з богів, ні зі смертного люду ніхто не почує.

549] А як один, без богів, я обдумати рішенйя схочу,

550] То ні про що не розпитуй мене і сама не розвідуй».

551] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:

552] «О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!

553] Ані питати тебе, ні розвідувать я не збиралась,

554] Можеш спокійно собі вирішувать, що побажаєш.

555] Тільки я страшно боюсь, щоб тебе не ввела ув оману

556] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.

557] Вранці сиділа з тобою й коліна твої обіймала.

558] Мабуть, ти їй головою кивнув, що вшануєш Ахілла

559] Славою й знищиш навкруг кораблів ще багато ахеїв».

560] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до неї промовив:

561] «Дивна ти, все дозираєш, ніяк не сховатись од тебе.

562] Тільки нічого не зможеш ти цим досягнуть, лише станеш

563] Далі від серця мого, й тобі ж воно вийде на гірше.

564] Вже коли сталося так, це значить - мені до вподоби.

565] Краще мовчки сиди, покоряючись слову моєму.

566] Не допоможуть тобі всі боги, скільки їх на Олімпі,

567] Тільки-но встану і руки на тебе здійму нездоланні».

568] Мовив, і острах обняв велеоку володарку Геру,

569] Мовчки сиділа вона, своє любе гамуючи серце.

570] Сумно зітхали у Зевсовім домі й боги наднебесні.

571] Врешті майстер славетний Гефест їм почав говорити,

572] Щоб свою матінку білораменну потішити, Геру.

573] «Справа то буде аж надто погана і зовсім нестерпна,

574] В разі почнете за смертних сваритися ви між собою,

575] Розбрат вчиняючи перед богами! Якої нам ждати

576] Радості з учти ясної, якщо ворожнеча панує?

577] Матінко, раджу тобі, хоч сама ти усе розумієш,

578] Зевсові-батьку приємне вчини, щоб знов не розгнівавсь

579] Батечко любий і учти б розкішної нам не потьмарив.

580] Тільки-но Зевс-олімпієць, владар блискавиць, того схоче,

581] З крісел нас викине всіх - набагато за нас він сильніший.

582] Ти ж до нього, проте, із м'якими звернися словами,

583] Й стане відразу тоді ласкавішим до нас олімпієць».

584] Так він сказав і, з сидіння підвівшись, келих дводонний

585] Матері любій у руки подав і промовив до неї:

586] «Перетерпи, моя матінко, все це, хоч як воно гірко,

587] Щоб не побачив на власні я очі тебе, моя люба,

588] Битою нині. Хоч сумно мені, а тобі я не зможу

589] Стати на поміч, адже олімпійцеві важко перечить.

590] Він-бо мене вже колись, як насмілився я боронити,

591] Міцно за ногу вхопив і з божистого скинув порога.

592] Вниз я летів цілий день і, коли вже заходило сонце,

593] Впав аж на Лемнос, ледве живий, ледь-ледь уже дихав.

594] І гостинно, проте, прийняли мене люди сінтійські».

595] Так говорив він, і білораменна всміхнулася Гера,

596] А, усміхнувшись, од сина взяла вона келих у руки.

597] Він же й іншим безсмертним, із правого боку почавши,

598] Став із кратери в їх чаші солодкий нектар наливати.

599] Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготати,

600] Дивлячись, як по покоях Гефест метушився кульгавий.

601] Так цілий день вони там, аж до самого заходу сонця,

602] Все учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку,

603] Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона,

604] Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.

605] А як погасло вже зовсім сонячне сяйво яскраве,

606] Всі по домівках своїх спочивати вони розійшлися,

607] Сам-бо кульгавий Гефест, на всі руки митець незрівнянний,

608] Кожному дім збудував із хистом великим та вмінням.

609] Спати пішов володар блискавиць тоді, Зевс-олімпієць,

610] Де й раніше лягав, коли сон приходив солодкий.

611] Там опочив він, і золотошатна спочила з ним Гера.

ПІСНЯ ДРУГА

СОН. БЕОТІЯ, АБО ПЕРЕЛІК КОРАБЛІВ

1] Інші богове безсмертні й мужі усі збройнокомонні

2] Спали всю ніч, тільки Зевс не покоївся сном безтурботним.

3] Він у своєму роздумував серці, як краще Ахілла

4] Ушанувати та близ кораблів більш понищить ахеїв.

5] От що душею своєю він визнав, проте, за найкраще:

6] Пагубний Сон навести Агамемнону, сину Атрея;

7] Отже, покликав його він і слово промовив крилате:

8] «Пагубний Сне, полинь до швидких кораблів ахеянських

9] Та до намету ввійди Агамемнона, сина Атрея,

10] І передай неодмінно все те, що тобі доручу я.

11] Якнайретельніш до бою, скажи, хай готує ахеїв

12] Довговолосих, бо візьме він нині широкодорожнє

13] Місто троян - про це між богів, що живуть на Олімпі,

14] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила

15] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає».

16] Так він промовив, і Сон полетів, повелінню покірний;

17] От незабаром досяг він швидких кораблів ахеянських

18] Й до Агамемнона, сина Атрея, ввійшов. У наметі

19] Спав собі той, і спокій навколо стеливсь божественний.

20] Став він йому в головах, подібний до сина Нелея,

21] Нестора-старця, якого над всіх шанував Агамемнон.

22] Так уподібнений старцеві, Сон тоді мовив божистий:

23] «Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!

24] Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,

25] Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!