Читати книгу - "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відтак почитайте міжнародну інформацію. «Цього року Бразилія не матиме надлишку кави». Запитайте себе: «Кого це може цікавити?» І йдіть далі. «Проблема заморських колоністів не є звичайною юридичною справою». «Карар, велика несподіванка». Почитайте редакційні колонки. У кожному прикметнику виявляйте печать безжального цензора. Справді, все це, поза всяким сумнівом, цікаво. Але не здається підходящим для теми. Що ж робити? Те, що найлогічніше: перегляньте комікси. Панчо не може вийти з дому. Дядько Барбас стає свідком дуелі на пістолетах. Кларк Кент має битися із Суперменом і навпаки. Тарзан зробився торговцем черепами. Авівато, як завжди, вкрав низку риби. Пенні відвідує урок філософії. Який жах! А тепер — світська хроніка. Двоє вирішили побратися, коли життя таке дороге, а клімат такий спекотний. Дочка генерала Франко одружується з добродієм, який стане не ким-небудь, а «зятьком» диктатора. Один вмирає, а семеро народжуються. Запаліть іще одну цигарку. Подумайте, що газета закінчується, а ви ніяк не оберете тему. Згадайте про жінку, про виголоднілих дітей, що на вас чекають, які і далі вмиратимуть з голоду, поки не буде підходящої теми. Який жах! Ми починаємо робитися сентиментальними. Ні! Є ще реклама кіно. Ах, та про кіно ми говорили вчора. Після цього — катастрофа!
Запаліть іще одну цигарку і з жахом виявіть, що то була остання в пачці. І останній сірник! Вечоріє, стрілка годинника далі крутиться і крутиться, виконуючи танець годин (Калібан). І що тепер? Викидати рушник, як нікудишні боксери? Журналістика — це професія, що найбільше схожа на бокс, з тією перевагою, що завжди перемагає машинка, і з тим недоліком, що не можна викидати рушник. Ми зостанемося на бобах. Чудово, скільки людей це вітатимуть. Утім, колись було сказано фразу, що вже стала гучною і затертою через вживання і зловживання: «Ніколи не пізно для того, хто добре починає». Іншими словами: починати важко. Тож почнімо — вже без цигарок, без сірників — шукати тему. Напишімо вступне речення: «Дехто перетворює відсутність теми на тему для газетної замітки». Це абсурдний прийом… Але до біса легкий! Чи не так?
11 квітня 1950 року,
«Ель Еральдо», Барранкілья
Поясненна помилкаТо був вівторок у Калі. Добродій, для якого вікенд став бурхливим періодом поза часом (безслідні три дні), порядно і невтомно перекидав чарку до глупої ночі понеділка. У вівторок зранку, коли розплющив очі і відчув, що кімната заповнена вщерть страшенним головним болем, добродій подумав, що побував тільки на забаві напередодні увечері і прокинувся недільного ранку. Він нічого не пам’ятав. Проте відчував належні докори сумління за важкий гріх, який міг скоїти, точно не знаючи, якому з семи смертних гріхів відповідають ці докори. То були муки совісті як такі. Просто нічим не зумовлена гризота, несамовито незалежна і нестерпно анархічна.
Єдине добродій знав точно — він перебуває в Калі. Принаймні (мусив думати він), поки той будинок, що височіє за його вікном, є готелем «Альферес Реаль» і поки ніхто не доведе йому математично, що ту будівлю в суботню ніч було перенесено в інше місто, він міг гарантувати, що перебуває в Калі. Коли він повністю розплющив очі, головний біль, що заповнював кімнату, всівся біля його ліжка. Хтось покликав добродія на ім’я, але він не обернувся, щоб глянути. Просто подумав, що хтось в сусідній кімнаті погукав цілком незнайому йому людину. Лівий берег лакуни починався в суботньому пообідді. Інший берег — у цьому неприємному світанку. Це було все. Він спробував запитати себе, ким він насправді є. І лише тоді, коли згадав своє ім’я, усвідомив, що то його кликали в сусідній кімнаті. Проте він був занадто зайнятий своїми докорами сумління, аби перейматися незначущим покликом.
Раптом через вікно проникло щось пласке, невеличке і блискуче, і ляснуло об підлогу поблизу його ліжка. Добродій, мабуть, подумав, що це принесений вітром листок, і далі лежав, втупивши погляд у стелю, що рухалася й пливла, оповита туманом його головного болю. Але щось плескалося на дощаній підлозі біля його ліжка. Добродій ледь підвівся, глянув з іншого краю подушки і побачив посеред кімнати маленьку рибу. Глузливо посміхнувся; відвів погляд і відвернувся до стіни. «Чудово! — подумав добродій. — Риба в моїй кімнаті, на третьому поверсі, а море — за купу кілометрів від Калі». І далі глузливо сміявся.
Аж раптом скочив з ліжка. «Риба! — закричав він. — Риба в моїй кімнаті». І побіг задиханий, у відчаї, в куток. Докори сумління рушили йому назустріч. Він завжди сміявся зі скорпіонів з парасолями, рожевих слонів. Але тепер він не мав жодного сумніву. Те, що стрибало, що виблискувало посеред кімнати, було рибою!
Добродій заплющив очі, зціпив зуби і розрахував відстань. Далі було запаморочення, бездонна пустота вулиці. Він викинувся з вікна.
Наступного дня, коли добродій розплющив очі, вже лежав у лікарняній палаті. Він усе пам’ятав, але тепер почувався добре. Йому навіть не боліло те, що було під бинтами. Під рукою у нього лежала свіжа газета. Добродієві хотілося щось зробити. Він розсіяно взяв газету і прочитав:
«Калі. 18 квітня. Нині, на світанку, невідомий викинувся з вікна свого помешкання, розташованого на третьому поверсі одного з будинків нашого міста. Схоже, це рішення було зумовлене нервовим збудженням, що його породив алкоголь. Поранений знаходиться в лікарні і, схоже, його стан не є важким».
Добродій впізнав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)», після закриття браузера.