Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Роза Вітрів 📚 - Українською

Читати книгу - "Роза Вітрів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Роза Вітрів" автора Ярослава Литвин. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 57
Перейти на сторінку:
морозилці. Єжи так і не прийшов на ніч. Не явився і наступного дня.

Я вже не витримала і зателефонувала на третій день, дізнатися, чи не сталося чого.

— Ти зна-айшла роботу, чува-ак? — спитався він.

— Не.

4

Я купувала журнали з вакансіями, сиділа на телефоні, носила писані від руки СV — безрезультатно. Ніхто у мене не вірив. У лису дівчину з кришнаїтським наплічником.

Потім недобрий вітер приніс Єжи. Він без тіні злості заявив, що з такою бомжацькою торбиною мене ніхто ніколи не візьме на роботу. Про зачіску жорстоко промовчав. Певно, жалів мене. Це я після нього таке собі наробила і час від часу підстригала до восьми міліметрової довжини.

Єжи не затримався надовго. Він склав якісь пожитки до шкіряної сумки та попрямував до дверей.

— Ти куди? — нервово спитала я, мені було тоскно і мулько в цій нашій майстерні на самоті.

— Забира-аюсь... і даю тобі свободу на твоїх за-аконних метрах,— рвучко обернувся до мене він, зробив кілька кроків задкуючи, схилив набік кудлату голову.

Я спробувала впіймати його словами:

— Єжи! Ти пишеш?! — Мене це питання гризло, я боялася, що не встигну його поставити. Не зможу його поставити.

— Ні. А на-ашо? — примружився, труснув вогнем й пудом подув геть.

Я визирнула у вікно. На нього хтось чекав у дорогій спортивній машині. Тільки-но Єжи застрибнув до салону, як авто зі скреготом зірвалось.

Я ж знову гепнулась у крісельце й закурила. Горло давило почуття жалю до себе. Мені вже млосно і тужно тут від самотності.

Ну, чесно, дурепко, на що сподівалась? Чого чекала?


Я жбурнула кришаїтський наплічник до смітника.

За півгодини дістала його, розуміючи, що не маю іншої альтернативи. Хіба що ходити на співбесіди з поліетиленовим кульком із супермаркету.

Тоді ж я чітко, як на цифровому фото усвідомила, що ще кілька днів отакої тиші, і до мене можна буде викликати санітарів.

Тому нашвидкуруч зібралася й попрямувала до клубу, де мали виступ мої знайомі.

Після концерту я натхненно подалася на вокзал, придбала квиток на найближчий потяг до Мукачева, забігла до майстерні по рюкзак зі спальником, і за кілька годин м’яла своєю дупцею сидіння плацкартного вагона, розглядаючи супутників, тихо сварячи себе за свою втечу. Але інакше я не могла. Мої легені відмовлялися приймати повітря.

До Мукачева я так і не потрапила. Вистрибнула у добре знайомому Воловці, впіймала сільський автобус, кілька днів вешталася горами, ночуючи по хатах, куди можна таки напроситися, особливо у районах, віддалених від навал щедрих туристів.

Верталася додому до Києва трьома електричками — це такий особливий маршрут: через Львів і Здолбунів. Погостювала і там, і там по кілька діб.

5

В майстерні на мене чекав Єжи.

— Я прийшо-ов — тебе нема,— заявив він, розвалившись на матраці, який за допомогою простирадл у дельфінчики я переладнала на своє безрідне ліжко.

— У гори їздила.

— Ааа... а я щойно з Єги-ипту,— усміхнувся він, мов кіт, стежачи за моїми реакціями. Якось занадто уважно стежачи. Невже мої реакції настільки важливі? Чи ти хочеш щосекунди переконуватися у тому, що справляєш вірне задумане враження?

— Рада за тебе. А хіба туди їздять на кілька днів?

— ...Ну, зна-айшла? — ігнорує він моє запитання.

— Що саме?

— А-або роботу, або багате-енького кобелька? — шкіриться.

— Ні. Зате ти, бачу, знайшов собі багатеньку сучку. А чи кобе-елька? — розмотую з шиї в’язаний шарф, стягую чоботи. У Єжи улюблена забавка — виводити мене з себе, доводити до сказу.

— Ні, ми-ила, нічого ти не розумі-ієш...— повільно і розмаяно тягне він паузи і хрипкі звуки, що спливають із богемного горла, зрідка посмоктує сигарету, тримаючи її двома пальцями. Випускає дим рівно, ніби цілить ним у мене воєдино зі своїм прямим брутальним поглядом.— Мені секс набри-ид, для мене в ньому більше немає нічого ці-ікавого, нічого ново-ого...— Струшує попіл на підлогу, ледь ворухнувшись. По-звірячому вільно розвалився на ліжку, зігнувши одну ногу в коліні, заклавши руку за голову, зануривши її просто у волосся, а права з сигаретою ліниво звисає. Стовідсотково вловлюю тут вплив Мікеланджело. Жалкую, що не маю зараз камери — настільки досконала, живописна, кіношна постановка. Якби я колись знімала фільм або писала книжку, то стовідсотково включила б цей момент. Цікаво, як довго він репетирував перед люстром?

Я нічого не можу із собою зробити — усміхаюсь. Якось навіть ніжно.

— Не стоїть вже? — тихо питаю.

— Що-о?! Я не дочув, повто-ори ще раз.

— Нічого, милий,— так само лагідно усміхаюсь, ховаючи підстьобку за пальцем, який злегка прикусила.

1 ... 5 6 7 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роза Вітрів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Роза Вітрів"