Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

Отже, він почав відповідати на запитання. Чому нам потрібно виходити в космос? «В ядрі Землі міститься неймовірне джерело важких елементів, — пояснив він, та проблема в тому, як до них дістатися. — Важкі елементи упродовж мільярдів років проникають у глибини Землі». Бернем довго хотів винайти спосіб дістатися бодай до якихось із них. Він не розумів, чому ще ніхто цього не зробив.

Він багато думав про перше запитання аплікаційної форми. Тимчасом як більшість людей не замислювалися над невідкладною потребою вийти в космос, вони ж також вірили в набір засадничих аксіом, у які не вірив Бернем. Візьмімо, наприклад, демократію. Він дивувався, чому всі вірять у неї так сліпо? Джонатан вважав, що демократія є насправді олігархією — владою небагатьох обраних. Він запозичив цю ідею з блоґу Молдбаґа, а потім шукав схожу ідею в Платона. «Платон — дивовижний», — сказав він безапеляційно.

Деякі його політичні погляди він запозичив із текстів про історію Французької революції та творів Едмунда Берка — політичного мислителя ірландського походження і члена британського парламенту у ХVIII столітті. Він намагався розібратися з ідеєю, наскільки схожі монархія і демократія, у який спосіб вони є владою багатьох, здійснюваною небагатьма.

Бернем дивувався, чому ніхто з його друзів не ставив подібні запитання і чому його вчителі завжди дорікали йому, мовляв, його розпитування надокучливі. Він вважав, що не відрізняється від людей, яких читав, натомість відрізняється від людей, які йому зустрічалися. Чи не занадто на нього вплинули ті блоґи та погляди інших?

Наступне запитання належало до категорії тих, про які Джон замислювався, скільки себе пам’ятав: «Як ти змінив би світ?»

Бернем дослідив чимало астероїдів. Він не розумів, чому, наприклад, так багато людей налаштовані проти того, що NASA витратила понад 224 мільйонів доларів на безпілотний політ до астероїда Ерос 433 у 1996 році, тимчасом як він був переконаний, що знайдені в цьому астероїді платина й золото коштуватимуть трильйони. Космічному кораблю знадобилося чотири роки, щоб дістатися до поверхні космічного тіла, упродовж наступних дванадцяти місяців вийти на його орбіту і зібрати необхідні дані.

«Чому технології не вдосконалилися? — дивувався Джонатан. — Чому вантаж мінералів вагою 487 кілограмів не можна зберігати на Еросі 433 за менше, ніж сотні мільйонів доларів?» Він вивчив усі аспекти цього астероїда, зокрема дію сонячного вітру. Схил пологий, а вітер сильний. «Тож чому вони не могли використати сонячне вітрило для транспортування?» — запитував він.

Бернем вирахував лише затратну частину реалізації проекту. Принаймні його підбадьорило те, що засновник Virgin Group Ричард Бренсон збирається відправляти людей у космос за посередництва своєї космічної компанії Virgin Galactic. А ще підліток покладав великі надії на SpaceX — компанію-виробника космічної техніки, заснованої Ілоном Маском, другом Тіля і співзасновником PayPal, а також на Blue Origin — компанію, що досліджує космічний простір, в яку інвестує засновник Amazon Джефф Безос.

Якщо уряд нічого не робив у цій сфері, принаймні є надія на цих хлопців, вважав Бернем. Однак ніхто з них не переймався проектуванням робота для буріння астероїда. Бернему захотілося втілити цей проект. «Я не думаю, що це насправді буде аж так складно реалізувати», — написав він в аплікаційній формі. Копати — це все, щодоведеться робити цьому роботу. Роботи видобуватимуть мінерали, а потім доправлятимуть їх на Землю для переробки. З часом їх можна переробляти в космосі, та він подумав, що, можливо, це слід робити на Землі, навіть якщо спочатку деякі мінерали знищаться у процесі. Він уже розмірковував над тим, як доправити ці брили породи з орбіти Землі на її поверхню. «Можливо, для цього підійдуть судна на підводних крилах, парашути або аеростати», — міркував він. Брили будуть достатньо малі, щоби згоріти в атмосфері, і тоді вони впадуть в океан. «Мені б не хотілося спричинити ще одне падіння Тунґуського метеорита на велике або й навіть на мале місто», — написав він у своїй аплікаційній формі. «Погана реклама». Він мав на увазі катастрофу, яка сталася у Сибіру 1908 року, коли великий астероїд, що начебто важив 100 мільйонів кілограмів і летів зі швидкістю майже 54 тисячі кілометрів на годину, розпавшись на висоті восьми кілометрів у небі, спричинив вибух, у 185 разів потужніший за вибух атомної бомби, згодом скинутої на Хіросіму.

Мабуть, десь уже цю ідею обмірковували, подумав Бернем. Може, у SpaceX? Він хотів би зустрітися, хай ким не були б ці люди, і взяти участь у цьому дослід­женні або, можливо, у перегонах, якщо багато людей вже досліджують цю проблему. «Перший з них стане новим Standard Oil, — подумав він. — У будь-якому разі, на мою думку, це найлегший спосіб для здійснення мрій останніх сорока років дослідження космосу — зробити космос прибутковим».

Проте для Джона найзахопливішою частиною космосу є ідея нового кордону або «наступного фронтиру», як він висловився. «Космос великий. Я переконаний, що він достатньо великий, і якщо якась група людей хоче створити суспільство, що абсолютно йде врозріз із усіма законами та моральними принципами Сполучених Штатів, вона зможе знайти для цього місце». Це місце буле новим Плімутом зі штату Массачусетс, або новим Джеймстауном зі штату Вірджинія, або Солт-Лейк-Сіті, або Сан-Франциско. «Космос дає людям змогу реалізувати свій первісний потяг до нового», — написав він.

Коли Бернем розповів батькам про своє бажання подати заявку на участь у стипендіальній програмі Тіля, на його подив вони не вигнали його з дому і не покарали. А підтримали сина. Вони довго міркували, що робити зі своїм безкомпромісним генієм. Теми та ідеї, які його цікавили — і які далеко випереджали зацікавлення його ровесників — годі було узгодити з традиційним науковим шляхом.

Батьки Бернема вважали, що він міг би навчатися й у коледжі, але він навчиться більшого поза межами системи. Його батько Стівен Бернем прокоментував New York Times: «Я би сказав, що ціна потенційно втрачених за чотири роки шансів завелика, щоби втрачати нагоду розпочинати кар’єру з чогось, що може підважити статус-кво».

Джона не захоплювала жодна освітня інституція для його віку, яку могли запропонувати батьки, та йому не хотілося би залишати освіту на відкуп своїх інтернет-героїв на кшталт Фрідмена або Молдбаґа. І тут з’являється стипендіальна програма від людини з реальними здобутками. Певним чином це, здається, узгоджується з дивакуватими роздумами їхнього сина і захоплює його. Він міг бути провісником нового типу обдарованої особистості: самостійного учня, чий високий рівень кваліфікації потребував би нового навчального плану,