Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щоденник Фокса Міккі 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Фокса Міккі"

265
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Фокса Міккі" автора Саша Чорний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 16
Перейти на сторінку:
на повороті? Чому обляпав ме­не брудом? Хто мене відмиє? Ненавиджу автомобілі. І не ро-зу-мі-ю…

Зіна мене забула…

Сполохав на городі дикого кролика і налетів на колючий дріт. Уй-ю-юй, як боляче! Зіна казала, що, якщо поріжешся іржавим залізом, треба відразу змастити йодом. Де я візьму йод? І йод же пече — я знаю…

Миші проїли в моєму щоденнику дірку. Ніколи більше не любитиму мишей!

Зіна мене забула…

Сьогодні знайшов у більярдній шматочок ста­­рого шоколаду і з’їв. Це, щоправда, не прикрість, а радість. Але радостей так мало, що не мо­жу ж я для них окрему сторінку відводити.

Самотній, нещасний, холодний і голодний фокс Міккі

Розділ 6. Переїзд у Париж

Чи любите ви горища? Я — ду­же. Люди громадять на гори­щі найцікавіші речі, а по кімнатах розставляють нудні столи і дурноверхі комоди.

«Коли моє серце рветься від туги», як каже Зінина тітонька, я прибігаю із голого парку, витираю лапи об канапу і біжу на горище.

Над віконцем у стелі пролітають горобці — вони достоту миші, лише з крильцями. «Чи-чи-чирк!» — «Доброго ранку, сіль ву пле!»

Відтак вітаюся зі старою Зіниною лялькою. У неї сухоти*, і вона лежить у запилюженій діря­вій ванні, задерши п’ятки догори. Я її перевер­нув, щоб усе було пристойно… Поговорив з нею про Зіну. Так, звичайно, серце дівчинки — куль­бабка. Забула ляльку, забула Міккі. А потім у неї з’явиться донька, і все почнеться спочатку… нова донька, нова лялька, новий песик. Апчхи! Яка тут пилюка!

Обнюхав розбиту люстру, лизнув гумового песика — у бідолахи в животі діра… розірвав у клап­­ті собачу нагайку…

«І нудно, і сумно, і нікому лапу потиснути!»…

Якби я мав більше сили, то відсунув би стару ванну і влаштував би собі на горищі кімнату.

Під ушкоджений диван підсунув би собі письмовий стіл. Він похилий — дуже зручно писати!

Вбиральню влаштую на даху. Це й «гігієнічно», і приємно. Залазитиму, як матрос, по драбинці в слухове віконце.

А намордник свій пожбурю в комин! Апчхи!.. Чхнув — отже, так і буде.

Овва! На шосе екіпаж…

Чий? Чий? Чий? И-и-и! Зіна приїха…


* * *

Вже третій тиждень живу в Парижі, — рю д’Ассомпсіон (Успенська вулиця), дім 16. Третій поверх, праворуч.

Ви б мене і не впізнали: лежу біля каміна на подушечці, немов порцелянова кицька. Пахне від мене бузковим милом, збоку зелена краватка. На нашийнику — срібна візитна картка з адресою… Якби я умів говорити, поцупив би франк і купив би собі манжетки.

Зіна в школі… На сусідньому балконі сидить препаскудна собачка.

У вухах пакля, на очах пакля, на губах пакля. Взагалі, якась сльозлива муфта*, подерта ганчірка, собача сліпа кишка, пискляве дрантя! І знаєте, як її звати? Джо-кон-да… Морда ти, морда ти тухла!

Коли нікого на балконі нема, я беруся її дражнити. Ух, як приємно! Стаю до неї задом і починаю дриґати задньою лапою; п’ять хвилин дриґаю. Ах, яку істерику вона закочує! Наче кіт під автомобілем…

— Яй-яй-яй! Уй-уй-у-о-о! Ай-ай-ай-є!..

Клубком вкочується її господиня, така ж коротенька, волохатенька, пузатенька, живіт на бі­гу застібає, і, Боже мій, чого вона лишень не го­во­рить:

— Дитинко моя, пу-пу-пу-пусику! Хто тебе зо­би-би-би-див? Бідні мої оченяточка! Чудесні мої лапочки! Золотий, дорогий хвостичок!..

А я в кімнату зі свого балкона сховаюся, наче мене й на світі нема, на килимі катуляюся і лапами б’ю себе по носі. Це я так сміюся.

Внизу, вгорі, справа, зліва грають на піаніно. Я би їм усім на лапи намордники надів! Зіна в школі. І навіщо дівчинці так багато вчитися? Все одно виросте, остриже коси і буде на кушетці цілими днями валятися. Я цю породу знаю.

Учора зі садиби приїздив садівник. Привіз яблука і яйця. Найкращі відібрав для кухарки (знаємо, знаємо!), а гірші — для Зіниних батьків. Зрозумійте людей: носять окуляри, носять пенсне, а нічого в себе під носом не бачать…

Прокрався в передпокій, став на стільчик і запхав йому в кишеню пальта риб’ячих тельбухів... Хай знає!


* * *

Був із Зіною в сінема*. Дуже схвильований. Як це, як це може бути, щоб люди, автомобілі, діти і поліцейські бігали по полотні?! І чому всі сірі, чорні та білі? Куди пощезали всі кольори? І чому всі ворушать губами, а слів не чути?.. Я бачив на горищі в коробочці засушених метеликів, але, по-перше, вони не ворушилися, а по-друге, вони були різнокольорові…

Ось, Міккі, ти й дурник, а ще думав, ти все розумієш!

1 ... 5 6 7 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Фокса Міккі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Фокса Міккі"