Читати книгу - "Під Савур-могилою"

Після одужання Виґовський був відпущений разом із найманцями — ляхами і чехами, навіть із коштом на прожиття до Польщі, де отримав далекоглядно завбачливе ляхами звання ще одного київського воєводи і державного сенатора, невільно ставши картою у гральній колоді ляського сейму. Не обійшлося без жертв по його відбутті з родиною, бо кимось нацьковані і намовлені душогуби, за чутками — ворохобники, а по царсько-боярських наклепах — козаки-богунці, вночі вбили, як співтворців Гадяцької домови, Юрія Немирича і Панька Верещака та охорону при них. Скільки Богун не обурювався тими наклепами, вони жили при ньому, як гріх, до самої смерті і по смерті. Ходили чутки, що те вчинили лазутчики Шереметєва, а Виґовськнй навіть на сеймі про те оголосив як про вірогідне. І коли в польських люстраціях та подія лишилася на віки як злочин лазутчиків Шереметєва, то в московських джерелах вона приписувалася всіма «сториками» Богунові за принципом: з поганої вівці хоч вовни пелешок!..

Гетьман Юрій Хмельницький, умовлений своїми схимними радниками, не став належно того розслідувати, яко кари Божої, хоч Сірко і наполягав неоднораз...

Як-не-як, а Гадяцькі домови змусили непрямо царя і бояр продовжити пільги на всіх оседках черкасів, відмовитися поки що від перепису поспольства і вводу воєвод у козацькі міста, а в Польщі і Литві — зняти повністю із русинів «поволовщину» та обмежити переслідування русинської церкви. Обмежив свою владу на тимчас і воєвода Шереметєв у стольнім граді Києві, найпаче над митрополитом, архімандритом, ректором колегіуму, духовенством і ченцями, урядом бурмистровим і цехами та всілякими школами — «розсадою ворохобства, клинів, непослушенства і вольниці!..».

Напередодні свята архангела Михаїла Юрій Хмельницький у супроводі свити старшин і всієї запорозької армії, уже при власному полкові, переїхав у Брацлав, осівши реґіментом у наспіх відбудованому міському замкові. На скликаній Великій Вальній раді — звичайно, під Сірковим впливом — його було потверджено гетьманом «всіх земель і осель України, як і всього війська козацького». В число генеральної старшини на тій раді були обрані: обозним — Павло Тетеря, писарем — Михай Ханенко, суддею — Іван Безпалий, бунчужним — Самійло Богданович, осавулою — Юрій Міневський, сотником — Юхим Коробка...

Били й били урочисто на знак цієї події церковні дзвони уже другого дня спозаранку у Брацлаві, то лише бемкаючи, то і басаламкаючи, ніби переінакшуючи життя не лише міщан, а й козацтва по тих виборах. Зміна гетьмана Юрієм ніби спинила в шаленому русі всіх і все, мовби змусила замислитися та згадати пройдене.

Ще на раді, та й по ній, усі стали небайдужими, бо знову був отруєний Іван Богун, хоч і не смертельно, та все ж не міг навіть піднятися з постелі. Іван Сірко, відмовившись, як кошовий, від усякої причетності до генеральної старшини, хоч і брав участь у виборах із усіма сотниками та іншими зверхниками, був у подяку за поміч призначений наказним гетьманом і кальницьким великим полковником, тобто воєводою цілого краю із запорозькими та іншими козаками і поспольними сторожовими чатами, з реґіментом у відбудованому Вінницькому замку. Лавро Гук знову став сотником міста, а Гнат Турлюн і Іван Стягайло зі своїми сотнями — наглядцями в усім краї і розвідниками. Вернув Сірко і старого однорукого Оксена Спичака у вінницькі бургомістри і почав дбати про підготовку до зими, гуртував козаків до походу...

То Гнат Турлюн, то Іван Стягайло постійно зносилися із Січчю, возячи туди і звідти звідомлення. І ось неждано-негадано до Сірка прибули січові старшини: Васюра Варениця і Адам Сулимко. Вони розповіли, що Іванець Брюх кошовує від Сіркового імені, прикриваючись ним у своїх невдачах на промахах, а вказівки його виконує для вигляду, боячись Сіркового повороту чи хоч наїзду. Гості з Січі вияснили достеменно, що Брюх отримав гарач від Маґомет-Гірея, коли той повертався із Слобожанщини, гнаний Одинцем та Лизогубом, і навмисне відійшов із Муравської сакми на Кальміуську, щоб дати ханові вільний прохід у Ханщину із ясирниками.

Неприємними були повідомлення і про решту порядкувань Брюха на Січі, та Сірко вважав, що вони до пори терпимі. На прохання приїжджих Васюру Вареницю Сірко призначив сотником у Пальник, а Сулимку — в Гайсин.

Клопотів було досить: надходила зима, і треба було турбуватися прокормом коней і людей, про взуття і вдяганки, про пастрому та всяку сушеницю, про запаси борошна і солонини, а головне — чимало міщан треба було прилаштувати до якихось цехових зарібків. І в цьому бургомістр Оксен Спичак був помічним не лише у Вінниці, а й повсюди, куди його пан полковник просив навідатись...

Зразу по виборах гетьман Юрій Хмельницький послав у Переяслав до князя Трубецького, який довго гостив там у полковника Якима Сомка та Петра Дорошенка, своїх депутатів для вимогливих потрактувань «про негайну відмову царя від його наказного Трохима Цюцюри». Депутати повезли з собою і вироблену на раді вимогу цареві із чотирнадцяти пунктів, передавши її Трубецькому для негайної передачі самодержцю і пригрозивши, коли той спробує не згодитися, то і Трубецькой, і Шереметєв, будуть взяті негайно під чати як аманати.

А пункти були такими: «Цар і його бояри не мають права поза гетьманом вести потрактування, в яких би хоч щось вирішувалося українське з іншими державами. Гетьман віднині, хто б ним не був обраний, має право при потребі вільно зноситися з іншими державами по українських питаннях, ставлячи царя до відома про содіяне. Духовенство України має бути під зверхністю патріарха Константинопольського по всіх землях козацьких розселень. Цар не має права тримати воєвод на землях Гетьманщини і там, де мешкають черкаси-козаки чи посполиті волощани.

Стрільці можуть присилатися лише на гетьманове прохання і по присилці підлягати тільки йому і його зверхникам. Цар не може жалувати ніяких маєтностей чи земель в Україні без погодження з гетьманом. Цар відмовляється назавжди від призначення наказних гетьманів чи інших зверхників, не обраних козацькою Вальною радою. Цар дозволить безмитну торгівлю українським крамарям і гендлярам у Московщині, як те дозволяє гетьман сусідам на всіх українських землях».

Ледь встигли прислані у Переяслав