Читати книгу - "Данило Апостол"

Як бойова і військово-адміністративна одиниця Миргородський полк проіснував до початку 1782 року, коли указом імператриці Катерини II козацький устрій в Україні було ліквідовано.

Миргородські і сорочинські козаки уміло володіли не тільки шаблею. Ще на початку ХVII століття в Миргороді було засновано полкову школу, підпорядковану Генеральній військовій канцелярії, а згодом запровадили обов’язкове навчання старшинських дітей при сотенних і полкових канцеляріях, у церковно-парафіяльних школах. У той же час верхівка миргородського козацтва вчилась у Київській академії та Переяславському колегіумі. В часи гетьманування Данила Апостола у Миргороді налічувалось понад шістсот дворів, згодом значно зросла кількість козацьких хуторів.

У ХVII столітті полкова адміністрація містилась у Миргороді, але вже на початку ХVIII століття миргородський полковник Данило Апостол перебрався з полковим правлінням до Сорочинців. Згодом це містечко, маєток свого батька, миргородського полковника Павла Апостола, гетьман Данило Апостол зробив своєю резиденцією і центром управління. У «городі», тобто укріпленому миргородському городищі, залишилось тільки сотенне керівництво, будинок полковника та житловий двір миргородського сотника Мусія Зарудного.

Саме в Сорочинцях у 1728—1734 роках очільник козацтва підписував універсали про призначення на старшинські посади, про надання рангових маєтностей та дарування угідь і сіл тим, хто відзначився у бойових походах та на державній службі.

Сорочинці, як і Миргород, мали свій «город» – укріплене городище, оточене дерев’яним і земляним валами, ровом з баштами, де в бійницях було видно гарматні жерла. Були також два ряди оборони з внутрішніми і зовнішніми воротами. У центрі фортеці височіла кам’яниця, здатна витримати нищівні удари ворогів. Саме тут на узвишші, над крутим обривом тихоплинного Псла у 1732—1734 роках постала чудова Спасо-Преображенська церква, споруджена за наказом гетьмана.

Але повернемося до 70-х років ХVIІ століття, коли Данило Апостол, фактично виконуючи обов’язки полковника, офіційно ще не очолював Миргородський полк. Саме тоді, у 1677 році, він одружився з Уляною Іскрицькою. (Її батько, Василь Іскрицький, був племінником гетьмана Павла Тетері.) У них народилося дев’ятеро дітей: троє синів – Іван, Петро, Павло і шість доньок – Тетяна, Парасковія, Ганна, Марія, Марфа та Анастасія.

На той час гетьманом був Іван Самойлович (очолював Лівобережну Україну з 1672-го до 1687 року). Молодого миргородського полковника вважали його довіреною особою. Тому коли після невдалого Кримського походу, що його організував князь В. В. Голіцин, Самойловича скинули з гетьманства, становище Данила Апостола ускладнилося. Новий гетьман Іван Мазепа, що мав безпосереднє відношення до відсторонення Самойловича, не дуже «жалував» миргородського полковника.

Багато дослідників вважають, що спершу Данило Апостол уник зміщення з посади завдяки приятельським стосункам із севським воєводою Л. Неплюєвим, який, за спогадами С. Величка, «з миргородським полковником дружив». Ця прихильність впливового російського вельможі заважала Мазепі розправитися з полковником, якого він повинен був остерігатися. Гетьман, не бажаючи мати у власній команді «не свого» старшину, вдався до випробуваного ще на початку своєї кар’єри засобу: подав до Москви компрометуючі дані про небажану персону. Уже на початку 1688 року Малоросійський приказ був проінформований про те, що Д. Апостол «пишет к запорожцам без ведома ево, и противные на возмущение народу малороссийскому письма».

У жовтні того ж року з Москви до Батурина приїхало посольство Ф. Шакловитого у справі Другого Кримського походу. Мазепа знову повідомив: «Полковник де Апостоленко, который в прошлую зиму запорожцев кормил и дарил, и обещал им дать зимовые становища в своем полку, также челядника своего, без его ведома, в Польшу посилать и по возвращении челядника о нем не писал же и в том не оправдался, – теперь еще учинил также поступку: был он поставлен с полком своим на побережье для опасения от неприятельских людей, и писал к нему, гетману, чтоб ему для лучшаго поиска над неприятелем перейти за Днепр, и он вместо промыслу, учал иметь съезды, и банкеты и разговоры с вором и беглецом с Апостольцом». Але московські урядовці, ознайомившись у листопаді 1688 року з цим гетьманським звинуваченням, схоже, прислухались до думки Л. Неплюєва і залишили все по-старому. Та й відставка миргородського полковника в момент розгортання військових дій теж була, очевидно, небажаною, а тому Апостол утримався на полковницькому уряді.

Та згодом ставлення Мазепи до молодого полковника змінилося. Можливо, не останню роль в цьому зіграли родинні стосунки Апостола з Іскрицьким.

Як ми вже згадували, дружиною Данила Апостола стала Уляна Іскрицька. Іскрицькі служили у гетьмана Виговського, а тому після його поразки залишились у Польщі. Можливо, там вони зустрічалися з Мазепою. Та хоч би як там було, зустріч Василя Іскрицького з Іваном Мазепою зняла напругу у стосунках Данила Апостола з гетьманом.

Миргородський полковник «у дусі традицій часу» відразу після реабілітації перед гетьманом знаходить «неложныи сведытели», які дають свідчення проти генерального писаря Кочубея: «Кочубей с Жученком, тестем своим, на той час бившим полковником Полтавским, до Сечи и до Криму виправили Петрика». Так Данило Апостол стає довіреною особою Івана Мазепи, і той пізніше неодноразово покладає на нього обов’язки наказного гетьмана.

До речі, саме гетьман Іван Мазепа і миргородський полковник Данило Апостол були ключовими фігурами з української сторони при крутому повороті політичних подій на Московщині і «воцарении» Петра І. Сталося це так. Князь Василь Васильович Голіцин, фаворит царівни Софії, відчуваючи нетривкість її становища, прислав до гетьмана Мазепи грамоту з монаршим указом (але без відома царівни), щоб той їхав з генеральною старшиною та полковниками в Москву. З України на Московщину потягся великий обоз, який налічував близько трьохсот людей. Це були полковник миргородський Данило Апостол, чернігівський Я. Лизогуб, полтавський Ф. Жученко, лубенський Л. Свічка, ніжинський С. Забіла. При кожному був полковий писар, а іноді й суддя. За деякими свідченнями, Мазепа постійно радився з Данилом Апостолом, розуміючи, що українців хочуть використати як розмінну монету в інтригах царського двору. І саме Апостол порадив гетьману не йти у кільватері політики Голіцина, нагадуючи Мазепі про крах гетьманування Самойловича,