Читати книгу - "Поезії"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поезії" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
І сивизну густу біля солдатських скронь. Всього ще буде — сліз і радості, одначе Розсудить все вогонь. Народження і смерть — то спалахи й згасання, Але вогонь життя і в сонці, і в золі, В польоті журавлів, у тиші, і в коханні У Матері-Землі… Її потік життя пітьма не подолає, Ще буревію гнів планету потрясе… Хто витрима грозу — той піде до безкраю. Вогонь розсудить все! Вогонь розсудить все! ДЗЕРКАЛО
Де побачиш дзеркало — розбий! То воно зіткало наші шати. Блиск отой — холодний і німий — Нас до нього змусив повертати. Ми зирнули у світи площин, Ми себе побачили окремо, І від Батька одірвався Син, Вдаль пішов стривоженим Големом. Бідний робот! Вже пройшли віки, Він все бродить, загляда в дзеркала: Там повзуть якісь чоловіки, Птахи, риби, леви і шакали. Звідти зорі блимають, сонця, Там ліси видзвонюють заклично, Ходить бідний робот без кінця, Зазирає у свічада звично… І забув, забув уже давно, Що усі ті образи несталі Лише снів імлисте волокно, Що його витворюють дзеркала!.. Де побачиш дзеркало — громи! Те, що є — ніколи не вмирає! Бий в холодне марево грудьми, І воно тебе не зупиняє!.. ГРОЗА З ТЮРЕМНОГО ВІКНА
Біла хмара повстає на чорну хмару, Небо грозиться, викрешує вогні. То чубаті козаки і яничари Загукали, закружляли у борні! Гей, виблискують небесні ятагани, А над ними грізні списи січові, Наступають, гонять тучі нездоланно Шаленіючі хлоп’ята лугові! Щось ворожий голос буркає облесно, Та дзвінкі удари чути на землі: То розковують невільників небесних У міжзоряних просторах ковалі. Подалися чорні хмари-яничари, Малинові стяги мають, як живі! Піднебесна загорілася Скутара, Розпадаються хурдиги вікові! Затихають сколошмачені простори, Позбиралися у небі козаки, І пливуть до Січі через море Білі чайки, чорно-сині байдаки… НАПЕРЕКІР
Всьому наперекір, усім наперекір Летіти в ніч, Зірвати сітку снів, вдихнути сяйво зір, Почути їхню річ! Про що вони дзвенять, про що мовчать вони Віки, віки? Що сіється вночі на зоряні лани? Людські думки! О розуме їдкий, о розуме хисткий! Не сій же зла, Щоб в зоряні жнива, у день отой святий Любов цвіла! Всьому наперекір лиш правдою засій Той дивосвіт, Крізь громи катівень, крізь пекла буревій Спіши в політ! Усім наперекір, всьому наперекір Будуй мости! Одна нога в пітьмі, а друга — поміж зір… То будеш ти! ПІСНЯ БУДДИ
Пробігають роки. Пролітають віки. — Піднімайте вітрила! — лунають кличі. Та даремно готують похід вояки, Іржавіють у піхвах двосічні мечі.
Де побачиш дзеркало — розбий! То воно зіткало наші шати. Блиск отой — холодний і німий — Нас до нього змусив повертати. Ми зирнули у світи площин, Ми себе побачили окремо, І від Батька одірвався Син, Вдаль пішов стривоженим Големом. Бідний робот! Вже пройшли віки, Він все бродить, загляда в дзеркала: Там повзуть якісь чоловіки, Птахи, риби, леви і шакали. Звідти зорі блимають, сонця, Там ліси видзвонюють заклично, Ходить бідний робот без кінця, Зазирає у свічада звично… І забув, забув уже давно, Що усі ті образи несталі Лише снів імлисте волокно, Що його витворюють дзеркала!.. Де побачиш дзеркало — громи! Те, що є — ніколи не вмирає! Бий в холодне марево грудьми, І воно тебе не зупиняє!.. ГРОЗА З ТЮРЕМНОГО ВІКНА
Біла хмара повстає на чорну хмару, Небо грозиться, викрешує вогні. То чубаті козаки і яничари Загукали, закружляли у борні! Гей, виблискують небесні ятагани, А над ними грізні списи січові, Наступають, гонять тучі нездоланно Шаленіючі хлоп’ята лугові! Щось ворожий голос буркає облесно, Та дзвінкі удари чути на землі: То розковують невільників небесних У міжзоряних просторах ковалі. Подалися чорні хмари-яничари, Малинові стяги мають, як живі! Піднебесна загорілася Скутара, Розпадаються хурдиги вікові! Затихають сколошмачені простори, Позбиралися у небі козаки, І пливуть до Січі через море Білі чайки, чорно-сині байдаки… НАПЕРЕКІР
Всьому наперекір, усім наперекір Летіти в ніч, Зірвати сітку снів, вдихнути сяйво зір, Почути їхню річ! Про що вони дзвенять, про що мовчать вони Віки, віки? Що сіється вночі на зоряні лани? Людські думки! О розуме їдкий, о розуме хисткий! Не сій же зла, Щоб в зоряні жнива, у день отой святий Любов цвіла! Всьому наперекір лиш правдою засій Той дивосвіт, Крізь громи катівень, крізь пекла буревій Спіши в політ! Усім наперекір, всьому наперекір Будуй мости! Одна нога в пітьмі, а друга — поміж зір… То будеш ти! ПІСНЯ БУДДИ
Пробігають роки. Пролітають віки. — Піднімайте вітрила! — лунають кличі. Та даремно готують похід вояки, Іржавіють у піхвах двосічні мечі.
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поезії», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Поезії» жанру - 💛 Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Поезії"