Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дощило птахами 📚 - Українською

Читати книгу - "Дощило птахами"

360
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дощило птахами" автора Жослін Сосьє. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 46
Перейти на сторінку:
підвівся, аби поставити воду на вогонь, а поки копирсався у казанах, Том сипав жартами, немов повернувся до одного з готелів, де був за підпилого фіґляра: я ж перетворилася на залу, повну насмішників.

— Поглянь на цього хитруна — ач, ягня невинне вдає! Поглянь — він справжній, не привид, проте помер п'ятнадцять років тому! Гей, Чарлі, що тобі трапилося?

— Ниркова недостатність.

— Отакої! Лікар поставив діагноз і призначив три сеанси чогось, щоб спокійно вмирати...

— Гемодіаліз. Три сеанси гемодіалізу на тиждень.

— Зовсім здурів ескулап! Тож наш Чарлі зробив ручкою світові, який бажав йому тільки найкращого, і опинився тут, де пригощає нас своїм чаєм. А цукрового печива до чаю немає — га, Чарлі?

Якби вони й далі отак перекидалися зачіпками, я дізналася б історію Чарлі — слово честі! — проте я виявила завелику цікавість до розмови. Томове око звужувалося, поки не перетворилось на чорну шпарину, тоді як інше — скажене око — шалено крутилося, поки зрештою не зупинилось на мені.

— Сподіваюся, ти не з уряду?

Я запитала себе, яке ж із них живе — маючи на увазі, звісно, Томові очі: мармурове чи інше, скажене? Якого варто остерігатися? Ще той спритник! Авжеж, він був здатен на найсмішніші викрути, проте не варто було обманювати себе — під машкарою клоуна ховалася стара хитрюща мавпа, тож око-шаленець могло вивчати вас, поки непорушне око привертало увагу.

— Бо коли ти з уряду, то відразу скажу: нічого ти тут не знайдеш, бо до інших нам байдуже.

Замість відповіді я розкрила торбинку й дістала альбом зі світлинами — інакше втратила б і ту дрібку довіри, яку вдалося завоювати. Звичайно ці дії я притримую до кінця зустрічі, коли відчуваю, що треба забезпечити себе наступним побаченням. Фотосеанс відбувається переважно на другій зустрічі. Об'єкт має достатньо часу, щоб переварити спомини, і потай прагне мого повернення. Ніхто не встоїть перед спокусою опинитись у центрі чиєїсь уваги. Найзатятіший старий медом потече, коли побачить мене удруге. Мої триніжка, «Віста» з міхом та чорна завіса. Я роблю фото під старовину. Домагаюся чіткості кожної лінії і чистоти світла; тішуся неквапливістю церемоніалу.

В альбомі близько сотні світлин, переважно портретів, однак є і раптові картинки, зроблені «Ніконом»; єдина їхня мета — прихилити об'єкт до себе під час першої зустрічі.

Чарлі не впізнав нікого, а Том знайшов чимало знайомих облич. Жіночка з очима кольору ніжної блакиті — Мері Джайокірі, — яку він бачив ув обіймах одного приятеля. Пітер Ленґфорд, худезний кістяк, що колись був чемпіоном із боксу. Ендрю Росс, погляд якого затуманила катаракта, усміхався беззубо — він прихистив мене якось на цілий день у квартирці на дві з половиною кімнати, де розповів про чотири години, проведені на озері Порсьюпайн, поки місто палало. Дивом урятований Самюель Дюфо, що його знайшли в рівчаку, — хлопчик брьохався там із песиком, на якого його залишили. Самюелева мати побігла допомагати татові гасити вогонь. Обоє загинули. Том спізнався з них багато пізніше — Самюель запомігся й радів життю. Він щойно винайшов оруднення міді й відзначав це в готелі, де Том бренькав на гітарі. Кишені Самюеля відстовбурчувалися від грошви, довкола вирував натовп друзів, тож одного чудового ранку Самюель прокинувся злиднем. Без жодного су, проте щасливий — тепер він міг рушати на пошуки раю в лісах.

— А Бойчук? Він теж упіймав фортуну?

Я знала, що Бойчук певний час також блукав цими горами, проте не могла проґавити такий шанс.

Томові очі майже злилися в одне.

— Дорогенька, Тед відійшов, і нещодавно — минулого тижня! У мене й досі на руках мозолі.

Авжеж, мозолі. Долоні старих задубіли аж до кісток, тож навряд чи якась година копання залишить на них борозну.

Я не втрималась від кривої посмішки. І саме моя скептична гримаса переконала їх повести мене на місце, де закопали Бойчука. Щоб угамувати цікавість, а потім — прощавай, нав'язлива госте! — відправити туди, звідки прийшла. Вони не зронили жодного слова, проте все було сказано.

Тож наш кортеж вирушив — Том, Чарлі, я і двійко собак, адже в Тома також був пес — білосніжний лабрадор, що відгукувався на кличку Дринк, дану на згадку про дзенькіт льоду у склянці.

Якусь сотню метрів ми рухались уздовж берега озера, потім завернули до лісу добре витоптаною стежкою — зі свіжими слідами від мачете та майже гладеньким ґрунтом, що слався, мов килим.

Назустріч вийшов іще один пес — дивна й не вельми вдала суміш маламута і лабрадора. Особливо бентежив погляд тварини: одне око мінилося сталевою блакиттю, друге було оксамитово-брунатним. Здавалося, ніби за мною спостерігає третє око — просто посередині строкатого чола маламута.

— Це Кіно, собака Теда, — познайомив нас Том.

Збігши зі стежки, пси кинулися до хижі, оточеної — як і хатинка Чарлі — різноманітними прибудовами. Місцина була мальовнича. Пагорб, що плавно спускався до озера, вкривала розкішна зелень — густий бір усотував тепле ранкове сонце і промінився, мов велика безжурна ріка. Величний спокій. Вражала беззахисність хатинок, затиснутих, мов на острівці, на великій галяві під пагорбом. З цього місця — мов зі сторожової вежі, притуленої до велетенських лісових мурів, — очам відкривався могутній озерний обшир. Я уявила, як Бойчук щоранку вдивлявся у цю красу.

Справді: те, що вони назвали його могилою, цілком могло нею бути. Розміри свіжої купи землі відповідали середньому людському зросту, проте ніщо не вказувало на поховання. Ні хреста, ні таблички — нічого, що свідчило би про

1 ... 5 6 7 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дощило птахами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дощило птахами"