Читати книгу - "Казки Сельви"

Птах базікав отак, перестрибуючи з гілки на гілку й поступово наближаючись до ягуара. Але ж папуга сказав: «Він під цим деревом», щоб попередити господаря, котрий скрадливо підбирався з рушницею в руках.

Та ось настала мить, коли папуга вже не міг спускатися далі, щоб не потрапити ягуарові до пащі, і тоді він зарепетував:

— Добра картопля!.. Увага!

— Ближче! — рикнув ягуар, готуючись до стрибка.

— Розкішний чай з молоком!.. Зараз стрибне!

І ягуар справді стрибнув. Стрибок був потужний, і птах врятувався лише тому, що в ту ж мить стрілою злетів у небо. Але в ту ж таки мить його господар, котрий стояв, притулившись до дерева, щоб зручніше було цілитися, натиснув на курок, і дев’ять шротин — кожна завбільшки з горошину, наче блискавки, пронизали ягуарові серце, і звір, заревівши так, що аж ліс задвигтів, упав мертвий.

А папуга щось кричав, не тямлячись од радості, адже він помстився — та ще й як! — жахливому звірові, котрий обскубав йому пір’я.

Господар теж радів, бо ягуара вполювати справа непроста, до того ж тепер він мав шкуру, щоб розстелити біля коминка.

Коли вони повернулися додому, всі взнали, чому Педріто стільки часу ховався в дуплі, й почали вихваляти птаха за його сміливість.

Відтоді всі вони жили й горя не знали. Однак папуга не забував, як повівся з ним ягуар, і щодня, заходячи в годину чаювання до їдальні, наближався до розстеленої біля коминка ягуарової шкури й запрошував її на чай з молоком.

— Добра картопля! — казав птах. — Пригостишся чаєм з молоком?.. Картопля для ягуара!..

І всі заходилися від сміху. І Педріто також.

Просторим пустельним краєм, куди ніколи не потрапляла жодна людина, текла велика річка, в якій жило багато крокодилів. Їх було понад сто, а може, й понад тисячу. Крокодили харчувалися рибою й тваринами, що приходили до річки на водопій, але переважно рибами. По обіді крокодили відпочивали на березі, а місячними вечорами бавилися у воді.

Отак вони вікували собі спокійно й тішилися життям. Та одного надвечір’я, коли крокодили саме поринули в пообідній сон, один із них зненацька прокинувся й підвів голову, бо йому почувся якийсь гуркіт. Він нашорошив вуха, й здаля до нього справді долинув глухий гул. Тоді крокодил гукнув свого сусіда:

— Прокидайся! Небезпека!

— Що сталося? — стривожено запитав другий крокодил.

— Не знаю, — відказав той, який прокинувся першим. — Там щось гуркоче.

Другий крокодил теж почув гул, тож вони миттю розбудили інших крокодилів. Усі наполохано забігали туди-сюди з піднятими хвостами.

А тривога виявилася немарною, бо гул дедалі наростав. Невдовзі крокодили уздріли вдалині начеб хмаринку диму й почули якийсь хлюпіт, мовби хтось чалапав по воді.

Крокодили перезирнулися: що б це могло бути?

Аж раптом один старий мудрий крокодил — найстарший з-поміж усіх, бо на щелепі в нього залишилися тільки два кутні зуби, — котрий одного разу дістався до самісінького моря, мовив:

— Я знаю, що воно таке! Це кит! Кити величезні й випускають носом струмені білої води, яка потім падає навкруги.

Зачувши це, малі крокодильчики занурили голови у воду й заволали від страху:

— Кит! Сюди пливе кит!

Але старигань смикнув за хвіст ближчого кроко­дильчика:

— Не лякайтеся! — крикнув він. — Я знаю китів! Вони бояться нас! Вони завжди всього бояться!

І малі крокодильчики заспокоїлися. Однак за мить знову сполошилися, бо замість сірого тепер повалив чорний дим, а хлюпіт зробився дуже гучним. Перелякані крокодили пірнули, виткнувши з води тільки очі та кінчики носів. Аж ось вони уздріли перед собою огорнуту клубами диму гігантську махину, що чалапала по воді — це був колісний пароплав, який уперше з’явився на їхній річці.

Пароплав проминув їх і загубився вдалині. Тоді крокодили повилазили з води й напосіли на стариганя, котрий ошукав їх, запевнивши, буцімто це був кит.

— Ніякий він не кит! — кричали крокодили старому у вуха, бо той недочував.

— Що це було?

І старий крокодил пояснив їм, що то був сяючий вогнями пароплав, а ще сказав, що всі вони помруть, якщо пароплав і далі ходитиме в їхніх водах.

Але крокодили почали кпити з нього, бо вирішили, що старий збожеволів. Чого б це вони мали померти, якщо пароплав і далі ходитиме тут? Бідолашний старигань, либонь, зовсім згубив тяму!

А що крокодили були дуже голодні, то вони почали