Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пірати Співучих островів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пірати Співучих островів"

224
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пірати Співучих островів" автора Адам Багдай. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 75
Перейти на сторінку:

Взяли ми снопик соковитої свіжої трави і подалися туди, відки долинало ревище. Незабаром серед кам’яного громаддя побачили розкішні вуха, а тоді й самого віслюка. Ревів, наче з нього шкуру лупили. Уздрівши нас, а скоріше, мабуть, уздрівши дядечка, він замовк. Шкірив тільки зуби і через це став схожий на одного мого товариша — Франка Крупінського.

— Ехо-о-о! — зненацька закричав дядечко, мов професійний погонич мулів у Новій Мексіці. Голос у нього був такий зичний, що віслюк, якби міг, позеленів би з подиву.— Ехо-о-о! — повторив дядечко, потому прив’язав до снопка довгу мотузку і кинув його віслюкові.

Той відчув, що тут пахне смачним почастунком. Не сподіваючись підступу, неквапом підійшов до снопка. Схопив зубами чубок трави. Дядечко дав йому покуштувати, а коли віслюк хотів скубнути ще раз, легенько потягнув за мотузок.

Почалася чудова забава. Тільки-но осел підступав до снопка — дядечко тягнув за мотузок. Так ми дісталися до табору, а далі й на берег потоку. І виявилося те, що мало виявитися: віслюк страшенно хотів пити. Побачивши воду, він забув про сніпок трави, кинувся до потоку і заходився пити. Пив, пив, пив — я думав, що лусне. Але, на щастя, він лиш пирхнув кілька разів і почав скубти траву.

Дядечко пустотливо прижмурив око.

— Ти ж казав, що це дикий осел.

— Казав. Мені й досі здається, що він дикий.

— Ну, коли так, то треба приручити його. Ти вмієш приручати диких ослів?

— Ні.

— Я теж не вмію, тож лучче даймо йому спокій. Якщо він розумний, то сам приручиться і залишиться з нами.

Віслюк зостався на волі, нам здавалося, що він наш, і всі були вдоволені, а найпаче наш представник чорногорської фауни. Ні з того ні з сього він весело хвицнув, перестрибнув через великий камінь, чвалом погнав на нашу галявину, а там повалився на спину, дико заіржав та й ну качатися по траві.

І — о диво! — лишився на галявині, став уже майже нашим ослом.

4

Віслюк був такий милий і так скоро став мешканцем нашого табору, що тепер ми дали б себе порубати за нього.

Увечері ми сиділи біля багаття, гріли в казанку чай і доїдали рештки обіду: дві пестрюги з рожна.

Віслюк, ясна річ, не сидів і не їв пестрюги — він стояв під навісом гілля і жував жуйку. А міна у нього була — мов у старого філософа.

— Як ми його назвемо? — спитав я дядечка за чаєм.

Дядечко радісно потер руки.

— Оце ідея! Можна оголосити блітцконкурс на краще ім’я для нового члена нашої родини. Кожен напише на папірці свою пропозицію, а потім...

— Отож, — урвав я дядечкову мову.— Хто потім розсудить, яке ім’я лучче?

— Це просто: віслюк! — засміявся дядечко.

— Ну гаразд, але звідки ми узнаємо, яке ім’я припаде йому до смаку?

— Станемо по обидва боки галявини і гукатимем його. Побачимо, до кого першого він підійде.— Дядечко витягнув з кишені записничка, видер з нього два аркушики, подав один мені.— Тільки добре подумай, бо той, хто програє, цілий день митиме посуд.

— Гаразд, — відповів я.— Постараюся виграти.

Почав я міркувати, як назвати нашого віслюка, і що довше думав, то порожніше ставало мені в голові. Хоч ти що — нічогісінько не спадало на думку! Взагалі, як ти назвеш осла? Пса — то зовсім інша річ, кота — теж, але з ослами я ніколи не мав діла.

— Є вже щось? — запитав дядечко і подав мені свій аркушик.

На жаль, у мене нічого не було і не було б, якби раптом мені не стукнуло щось у голову. Отож я хутенько написав на своєму папірці великими літерами: АЛІ-БАБА. Хай дядечка завидки беруть! Хай знає, що й у мене є ідеї. Бо куди там ота буденна КУБА проти мого екзотичного — АЛІ-БАБА.

— Браво! — вигукнув дядечко.— Мені дуже подобається. Побачимо, що скаже на це наш милий віслючок.

І ми стали по обидва боки галявини, я — під столітнім буком, дядько — під стрункою ялиною, а посередині, з міною філософа — наш капловух. Дядько дав знак, і ми загукали: я — «Алі-Баба», дядечко — «Куба». А вийшло з того казна-що, бо наші голоси зливалися в один нерозбірливий крик:

— Алі-ку-ба-ба-ба-ба-ку-алі-ба-ба!..

Ми дико репетували, а осел хоч би що — і вухом не повів. Стовбичив на тому самому місці і зневажливо помахував хвостом.

1 ... 5 6 7 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пірати Співучих островів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пірати Співучих островів"