Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Прощавай, рудий кіт 📚 - Українською

Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прощавай, рудий кіт" автора Мати Аугустович Унт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 56
Перейти на сторінку:

— Я не знаю, сама шукаю… Виходь звідти, — мовила вона серйозно і, взявши Аарне за руку, потягла вліво. Приємно тримати Еду за руку.

— Ну йди ж!

Затріщало гілля, і тоді десь зовсім поруч загавкав собака. Еда і Аарне кралися в глиб саду, спотикаючись об якесь груддя і коріння. Вони зовсім забули про своїх трьох супутників. Собака сердито гавкав. Рука Еди була все ще в руці Аарне. Еда й не намагалася її вивільнити.

Вони зупинились і прислухались. Собака гавкнув ще кілька разів і замовк. І тоді стало зовсім-зовсім тихо.

— Т-с-с…

Більше ніде нічого…

З-за хмар знову визирнув місяць. Аарне помітив, що він стоїть зовсім поруч з Едою, і відчув на своєму обличчі уривчасте дихання дівчини, побачив її великі карі очі. Він розумів, що треба щось сказати, і не знаходив потрібних слів. Але сказати треба зараз же, цієї миті…

— Едо… Ти гарна дівчина…

Він наблизив своє обличчя до Еди і раптом виразно, побачив її очі, губи, все обличчя…


Хто не звідав самотності, той не зрозумів мене. Це вітер скидає не листя з дерев, а мої думки. Це не старий сад з старими яблунями, а переповнена теплої темряви річка, куди можу опустити і вимити руки.


— Облиш! — суворо мовила Еда і відсторонилась.

Аарне відчув, що червоніє.

— Чому? — спитав і тої ж миті зрозумів, як наївно прозвучало це запитання.

Еда опустила голову.

— Аарне…

— Що?

— Зрозумій, я не можу тобі цього сказати… Будь розумником. Добре?

Аарне не встиг і рота розкрити, як Еда перестрибнула через купу хмизу і кинулась до хати. Мить минула. Еда знову стала Едою. Лукавим поглядом зиркнула на Аарі й побігла по нічному саду.

Загавкали собаки. У дверях Еду зустріла Кріста.

— Де ви так довго були? Всі давно повернулися, ми за вас вже хвилювалися…

Вони зайшли до кімнати. Еда мотнула головою, витрушуючи з волосся листя.

На столі лежало кілька яблук.

— Так мало? — запитала Еда.

— Яблуньки молоді, ми не хотіли їх псувати… Це все, що Хельві напхала у свої тренувальні шаровари. А ви, здається, прийшли зовсім з порожніми руками!

Аарне здвигнув плечима і ліг.

Сонний Іво розплющив очі і сказав:

— Хтозна, що вони там робили… Подивіться на Еду і Аарне. Бідний Аарне… Едо, і тобі не соромно, га?

Далі говорити він не міг, бо Еда кинула на нього цілу купу одягу і сама сіла зверху. Почався загальній гармидер. Летіли подушки, черевики, все, що попадало до рук. Звільнившись, Іво мовив:

— З глузду з'їхала!

Але це було сказано без зла. Всі знали Еду, і ніхто не ображався на неї. Навіть Аарне. Він був задоволений, що зчинилася ця метушня, пилюка від якої ще й досі літала в повітрі. Якби не це, він не наважився б дивитись на Еду.

Вночі Іво і Віктор говорили про містичні аеродроми в Африці. Дівчата не спали і слухали їх.

Опівночі за вікном виплив великий круглий місяць. У кімнаті пахло соломою і парфумами.



ФІЛОСОФСЬКИЙ ДЕНЬ

Наступного дня закінчили роботу на кукурудзяному полі й почали копати картоплю. Дощило. Грязюка налипала на чоботи, і ноги важко було відірвати од землі. Увечері Андо і Аарне йшли додому берегом озера. З одного боку — сіра вода, з другого — ліс, під ногами жовтий пісок.

— Це все-таки здорово, — мовив Аарне.

— Що?

— Все. Жити — це здорово, — повторив Аарне, нахилився, набрав повну жменю камінців і кинув їх далеко в озеро. — Все здорово.

— Невже? Ти відкрив це тільки зараз?

— Ні, я відкриваю це часто.

— Справді? — Андо всміхнувся. — Для мене життя завжди хороше.

— Завжди?

— Так, майже… Інколи я сам можу щось собі нашкодити. Але тоді це моя вина.

— А мені псують життя, — мовив Аарне.

Спускалися сутінки. В очереті шелестів вітер.

— Хто псує?

— Таких дуже багато.

— Наприклад?

Аарне копнув ногою камінець.

— Наприклад? Будь ласка, найпростіший приклад… Як тобі подобається, коли в кіно твій сусіда без угаву сміється — зовсім недоречно?

— Я думаю тоді, що бог створив багато дурнів,

1 ... 5 6 7 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прощавай, рудий кіт», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Прощавай, рудий кіт» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Прощавай, рудий кіт"