Читати книгу - "Аналіз бойових дій в районі Іловайська після вторгнення російських військ 24-29 серпня 2014 року"

Вже станом десь на 20 серпня силами антитерористичної операції були виконані завдання щодо блокування Донецька, Горлівки, Луганська, інших населених пунктів. Ми унеможливили постачання зброї, боєприпасів та продуктів харчування для бойовиків, які перебували в Луганську та Донецьку.

Половину Іловайська взяли під контроль, навколо міста були наші блокпости. Але Національна гвардія України, яка мала наказ зачистити це місто від бойовиків, вв’язалася у вуличні бої — отже, їм не вдалося виконати своє завдання повністю.

Ми наносили удари поблизу Іловайська по окремих об’єктах, але не по міських кварталах. Отже, наша далекобійна артилерія та реактивні системи залпового вогню постійно надавали вогневу підтримку підрозділам Національної гвардії.

З 23 серпня ми в штабі АТО почали отримувати повідомлення про відчутне підсилення вогневого впливу на наші підрозділи саме з території Російської Федерації — такі повідомлення ми отримували від начальників секторів, зокрема «А» та «Д», з району Луганська, а також від підрозділів поблизу кордону із Російською Федерацією. Командири повідомляли, що обстрілюють саме командні пункти секторів бригад та артилерійські батареї. Ми раніше розуміли, що таке може статися, тому що противник був не згоден з тими вигідними позиціями, які ми зайняли й утримували.

Командний пункт сектора «Д» та підрозділи 51-ї окремої механізованої бригади були обстріляні саме з Російської Федерації Також на той час ми контролювали якщо не весь кордон, то більшу його частину. Не потрібно замовчувати, що командний пункт сектора «Д», артилерійські батареї цього сектору та підрозділи 51 -ї окремої механізованої бригади, були обстріляні саме з Російської Федерації. По них відпрацювали реактивні системи залпового вогню та далекобійна артилерія.

Події ставили нас в глухий кут — обстріли максимально велися з території Російської Федерації, а відповідний наказ керівника АТО та начальника Генштабу забороняв відкриття вогню в бік суміжної держави, щоб не спровокувати подальші дії росіян.

Але в ніч на 24 серпня політичне керівництво Російської Федерації цинічно розпочало неоголошену війну і для нас це було несподіванкою. Спочатку думали, що це може бути імітація — захід техніки на 5-6 кілометрів на територію України і відхід у зворотному напрямку.

Раніше таке траплялося — російська артилерія стріляла з території Російської Федерації, з так званого «нуля», лінії кордону, і навіть із заходом на територію України вглиб на 2-3 кілометри.

В штабі зрозуміли, що йде пряме вторгнення, але наші війська були відправлені вглиб зони АТО — до населених пунктів Червоний Луч, Сніжне, Торез та інші, які були підконтрольні бойовикам. Завданням підрозділів було відрізати бойовиків від кордону. Отже, ми мали противника з одного боку, а отримали — з іншого боку, ще й переважаючі сили. А коли людина розуміє, що їй б’ють в спину, а вона нічого не може зробити — це, скажімо так, дуже сковує дії.

Підрозділи Національної гвардії, зокрема батальйон «Донбас», не були в оточені. Якщо подивитися на карту, ви побачите, що Іловайськ ділиться на дві частини залізницею. І західна частина Іловайська перебувала під контролем Національної гвардії.

За нашими даними, в бік Іловайська, на Кутейникове, рухалося дві батальйонно-тактичні групи військ Російської Федерації. У нас не було свіжих підготовлених на той час військ, які б могли дати відсіч. Але наші війська постійно відчували допомогу, особливо далекобійної артилерії та реактивних систем, зокрема ракетного комплексу «Точка-У».

Регулярні російська війська постійно були під нашим вогневим впливом, ми могли їх доставати включно до Новоазовська. Російська Федерація настільки щільно наповнила зону АТО засобами протиповітряної оборони, що ракетні війська і артилерія стали основним засобом вогневого ураження. Але коли при виході з Іловайська російські війська цинічно розстрілювали українську армію, я особисто знаю, що працювала наша авіація — хлопці летіли буквально на смерть. Там був збитий один літак, наскільки я знаю, пілот залишився живий.

Не Іловайськ був головним. На мою думку та на думку багатьох військових фахівців, приблизно 28-30 серпня регулярні підрозділи російської армії повинні були оволодіти містом Маріуполь. Відрізати нас від Азовського моря та за сприятливих умов просунутися вглиб нашої країни. Крім трагедії, Іловайськ — це й подвиг наших воїнів.

Зіграло свою роль і вимушене залишення позицій силами та засобами сектору «Д». Чому так сталося? Я сказав, був дуже сильний вогневий вплив з території Російської Федерації. За моєю інформацією, в операціях підрозділів Російської Федерації на території України брали участь навіть курсанти морських училищ.

Можна згадати і про 51-у бригаду, яка залишила позиції, і про інші. Щодо підрозділів, за які я ніс відповідальність, скажу і про 26-у артилерійську і про окремі дивізіони, які були в секторі «Д» — вони вийшли з мінімальними втратами. Вихід підрозділів із сектору був дуже важкий та не до кінця спланований — зачепитись за землю було майже неможливо.

Обстріли велися як з боку сепаратистів, так і з боку Росії. Результатом Іловайська стало, зокрема, те, що підрозділи противника вийшли на рубіж по річці Кальміус, хоча пізніше, в результаті рейдів аеромобільних бригад та завдяки мужності десантників, ми відвоювали деякі позиції, корисні для нашої оборони.

Також ми щільно працювали по підрозділах російської армії та загонам бойовиків, зокрема з 26 по 28 серпня — це було планове знищення противника у тому напрямку.

Ні для кого не є секретом поведінка деяких батальйонів територіальної оборони. Наприклад батальйон «Прикарпаття» — їх зустрічали вдома з квітами, коли вони повернулися, але ж вони насправді покинули позиції! Крім того, керівники інших батальйонів ставили ультиматуми командуючому сектором генералу Хомчаку: «Або ви нас виводите з Іловайська, або ми виходимо самі». Отже, деякі батальйони підставили свої позиції та підставили інших — це була ще одна причина Іловайська.

28 серпня я був в районі Волновахи-Маріуполя. Наше завдання було просте — будь-яким способом зупинити просування ворога на Маріуполь.

Я знаю, що російські окупанти понесли втрати внаслідок стрільби нашої артилерії — і біля Новоазовська, і в Докучаєвську, і під Савур-Могилою, і під Кутейниковим. Вільної дороги в Україну їм не було — вони були під постійним вогневим впливом.

Після вторгнення російських військ війна змінилася. Зараз вона позиційна. Збройні Сили України мають утримати той рубіж, на якому вони перебувають.