Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Диявол і сеньйорита Прим 📚 - Українською

Читати книгу - "Диявол і сеньйорита Прим"

357
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Диявол і сеньйорита Прим" автора Пауло Коельо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 46
Перейти на сторінку:
що тіло в дівчини напружилося, і зрозумів, що будь-якої миті та може підхопитися й піти, не дослухавши його до кінця. Слід поквапитися, аби розповісти їй про весь свій задум.

— Я даю їм тиждень строку. Якщо до завершення сьомої доби когось із мешканців Віскоса, байдуже кого, — ні на що не годного кволого дідугана, чи когось невиліковно хворого, чи дурника-недоумка, з яким купа клопоту, — буде знайдено вбитим, то я віддам золото вашому містові й зроблю висновок, що всі ми обтяжені злом. Якщо ж ти викрадеш зливок, а Віскос спроможеться подолати спокусу, або трапиться навпаки, — це впевнить мене в тім, що є на світі й погані, й добрі люди, та заразом і поставить у скрутне становище, оскільки означатиме духовну боротьбу з непередбачуваним результатом, — адже перемогу може одержати й та, й інша сторона. Ти ж бо сама віриш у Бога, у життя духу, у битву між янголами та демонами?

Шанталь нічого не відповіла, і він відчув, що ризикує: запитання недоречне — дівчина може просто повернутися до нього спиною й дременути, не дослухавши. Отже, годі іронізувати, настав час переходити прямо до справи.

— Та якщо мені доведеться полишити Віскос разом з усіма одинадцятьма зливками, це означатиме: все, у що я прагнув вірити, виявилося неправдою. Я помру, одержавши саме ту відповідь, якої мені одержувати не хотілося, бо життя було б для мене більш прийнятним, якби з’ясувалося, що я мав рацію й міг пересвідчитися в тому, що у світі панує зло.

«Хай навіть при цьому я страждав би як і раніше, та, коли страждають усі, біль терпіти легше. Але якщо переживати великі трагедії призначено лише декому з нас, то виходить, у задумі Творця і його творінні щось не так».

Очі Шанталь були повні сліз, проте, зібравши всі сили, вона опанувала собою:

— Навіщо ви задумали таке? Чому обрали для цього мій Віскос?

— Справа навіть не в тобі й не в твоєму містечку, — я думаю лише про себе, бо в історії однієї людини міститься історія всього людства. Я бажаю знати, добрі ми чи злі. Якщо добрі, виходить, Бог — справедливий і простить мені все, що я накоїв: простить мені те зло, що я бажав лиходіям, які намагалися занапастити мене, простить ті хибні рішення, які приймав у найважливіші хвилини свого життя, і ту пропозицію, яку я зробив тобі п’ять хвилин тому. Простить, тому що це Він підштовхнув мене на порочний шлях.

«Ну а якщо ж ми злі, тоді все дозволено, і я ніколи не вчиняв ніяких хибних кроків, і всі ми вже приречені, і все, що робимо в земному нашому житті, особливої ваги не має, бо порятунок від загробних мук не залежить ні від дум людських, ні від діянь».

Перш ніж Шанталь утекла, він устиг додати:

— Може статися й так, що ти вирішиш не мати зі мною справи. Але тоді я сам розповім усім, що дав тобі можливість допомогти мешканцям Віскоса, а ти нею знехтувала. Я сам запропоную їм те саме, що пропонував тобі. І коли вже вони вирішать убити когось, то, цілком імовірно, жертвою станеш саме ти.


***

Мешканці Віскоса швидко вивідали звички чужоземця: він прокидався рано, випивав горнятко міцнючої кави й відправлявся блукати навколишніми горами, анітрохи не переймаючись дощем, що як зарядив з другого дня його перебування в містечку, так і лив майже безперервно, час від часу замерзаючи на льоту й перетворюючись на сніг. Чужоземець ніколи не обідав і мав звичай, повернувшись у другій половині дня до готелю, зачинятися в себе в номері, та, як усі думали, вкладатися спати.


Надвечір чужоземець знову виходив на променад, але тепер уже — в околицях містечка. Він завше першим з’являвся в ресторані, безпомильно умів вибрати найвишуканішу страву, і, слід зауважити, керувався при цьому не ціною, замовляв найліпше вино, — а найліпше зовсім не доконче означає «найдорожче», потім запалював і йшов до шинку, де помалу заводив приятельські стосунки з місцевими завсідниками як серед чоловіків, так і серед жінок.

Він залюбки слухав історії про тутешні краї, про те, хто мешкав у Віскосі багато років тому (вважалося, що колись місто було значно більшим, ніж сьогодні, про що й свідчили руїни кількох будівель на околицях трьох міських вулиць), про місцеві звичаї, повір’я та забобони, що так притаманні землеробам, про всілякі нові віяння в землеробстві та скотарстві.

Проте коли надходила його черга розповідати про себе, починалася якась плутанина — то він розповідав, що був колись моряком, то закидав про велетенські зброярні, якими керував доти, доки не полишив усе на світі і не зачинився в монастирі в пошуках Бога.



Поза шинком місцеві сперечалися — правда все це чи брехня. Війт вважав, що немає нічого неймовірного в тому, що людина встигла побувати в житті й тим, і іншим, попри те що мешканці Віскоса з перших своїх кроків знали, яка доля уготовлена кожному з них. Священик же дотримувався іншої думки: він гадав, що чужинець збився з життєвого шляху й у розпачі приїхав до тутешніх країв, аби знову віднайти себе.

Упевнені всі були лише в одному — чужоземець погостює в їхньому містечку не більше тижня; хазяйка готелю розповіла, ніби її постоялець подзвонив до столичного аеропорту підтвердити дату свого відльоту, і от що цікаво: летів він зовсім не до Південної Америки, а до Африки. Одразу ж після цієї телефонної розмови він дістав з кишені пачку кредиток і заплатив уперед і за номер, і за їжу, хоч хазяйка й запевняла, що довіряє йому. Однак він наполіг на своєму, і тоді вона запропонувала йому, як і решті постояльців, розплатитися кредиткою — у такому випадку в нього залишиться про всяк випадок готівка, — хтозна, як обернуться справи. «Либонь, у Африці кредитних карток не приймають», — хотіла додати вона, та подумала, що це було б неделікатно, — по-перше, показувати, що чула телефонну розмову свого постояльця, а по-друге, натякати, що

1 ... 5 6 7 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диявол і сеньйорита Прим», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диявол і сеньйорита Прим"