Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Капітан космічного плавання 📚 - Українською

Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

292
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Капітан космічного плавання" автора Олексій Опанасович Кацай. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 170
Перейти на сторінку:
Кременчук.

— Почекай, почекай, дай зорієнтуватись…

І раптом вдалині почувся якийсь крик. Протяжний і гортанний. Чимось схожий на бойове улюлюкання войовничого індіанського племені. Потім почувся не менш дивний на цьому пустельному дніпровському острові чи то хрускіт, чи то нечастий стук. В ньому вгадувалася якась нервова закономірність, що іноді переривалась неясними вигуками.

— А це що за чортовиння? — здригнувся від несподіванки Погосян.

— А я знаю? — Кременчук був уже сторожко-напруженим, готовим миттєво зірватися з місця і чимдуж бігти світ за очі. — Від цієї ночі дурнуватої чого хочеш, здається, очікувати можна. І ментів, які з дурості начальства на надувних човнах за катерами ганяються, і бомжів, яким на тих катерах дуже поплавати кортить, і “стелсів” дурнуватих, які по самих головах тих самих ментів та бомжів льотають, і…

Він зненацька зло сплюнув в темряву та й, не питаючи згоди начальства, ламанувся крізь прибережні чагарники в напрямку дивних звуків. Тільки гілля захрумтіло. А начальство навіть не обурилось. Начальство зітхнуло й знічено посунуло слідом, бурмочучи на ходу:

— Та воно так… Та воно мабуть… Та, здається, не лише ми… А й Сонька, здається, в халепу втрапила… Вона ж, мабуть…

— Та тихіше ви! — раптом зовсім неґречно визвірився Богдан, водночас гучно ляснувши себе по лобу: повітря аж дзвеніло комарами. — Тихо!

Попереду якось дивно розвиднювалось. Не світло, а червонясті натяки на світло пробігали по темній корі дерев. Пахнуло чимось теплим і ледь гірким. Димом, чи що? Роздратоване вищання комарів, здається, трохи стишилось, а звуки попереду, навпаки, стали гучнішими. І ось крізь незрозуміле, якесь металеве, стукотіння вже можна було розрізнити окремі калічкуваті слова:

— Велик… аркт… трипіль…

Міліціонери якомога обережніше посунули ще на декілька метрів уперед, здіймаючись схилом, зарослого карликовою акацією, пагорба і раптом побачили сніп іскор, що звихрився над ним. А потім побачили і саме багаття, розкладене у невеличкій улоговині. Поряд з багаттям вгадувались контури якогось куреня. А навколо нього оскаженіло метались четверо тіней: тіла, вдягнуті у довгі балахони, вимахували чимось, схожим на короткі мечі.

— Смерть тобі, трипільський шпигуне!..

— Великий вождь арктів Рама скарає і тебе, і всіх твоїх орійських овець, на горло!..

— Поверта Сварог часу колесо! Мати Сва співа віщим голосом…

— Співай, співай!.. Зараз скуштує твоя пелька гіперборейського заліза!..

— …що приходить час, час жертовності, бути до борні нам в готовності!..

[2]


За хвилину стало зрозумілим, що троє хлопців в балахонах, підперезаних широкими поясами, намагаються взяти в облогу четвертого, з довгим волоссям, перехопленим чорним паском, і одягнутого в широку туніку й коротку жилетку, в якій Богдан лише за хвилину впізнав якусь музейну кольчугу.

Цирк та й годі!

Втім, цирк — не цирк, але мечі здавалися справжніми, та й вимахували ними хлопці непогано. Майже професійно вимахували. І де тільки навчились? Особливо вирізнявся отой, в кольчузі, що вправно відбивав напади супротивників, не забуваючи водночас наспівувати якусь баладу про стародавніх слов‘янських богів. Немов молився їм. І від того бійка набувала рис таємничого прадавнього ритуалу, під час котрого довговолосий з небезпечною зміїною грацією струменів поміж балахонів. В інший раз можна було б навіть залюбуватися ним. Але не зараз.

Холодно було ментам в мокрому одязі, та ще й соромно за те, що якесь дівчисько недолуге обвело їх навколо пальця. Нехай навіть і якісь трикутники летючі їй в цьому допомагали. Комарі до того ж…

— А ну, припиніть! — гарикнув Богдан, виходячи, врешті решт, на галявину з притоптаною травою. За ним обачливо вийшов і Погосян. — Що це за ігриська тут у нас такі? Повбивати одне одного вирішили? Очі один одному кортить повиштрикувати, чи що?

Раптова з‘ява справжнього кремезного мента в камуфляжному комбінезоні, з відповідним кашкетом на голові та ще й з автоматом у руках, справила неабияке враження на опівнічних фехтувальників. Не дивлячись навіть на неоковирного гладкого чоловічка, що тупцював за ним. Втім, цей чоловічок теж в однострії був. Ще й ревонув зненацька з-за плеча автоматника:

— Ну, чого мовчите? Відповідайте, гранатові, коли старші запитують!

“Гранатові” трохи ошаліло перезирнулись поміж собою і знехотя поопускали свої мечі. Один з них, вгодований, з дурнуватим пасмом маленької борідки, приклеєним до зовсім хлопчачого обличчя, вийшов наперед.

— А що? — спитав у свою чергу. — Ми що, комусь спати заважаємо? Акустичний режим порушуємо, чи що?

— Хто це “ми”? — не піддався на провокацію Кременчук. Не ніч, а дитячий садок якийсь: спочатку — Сонька, тепер — оці.

— Н-ну, — розпочав було невпевнено хлопець з борідкою, але враз немов схаменувся й гордовито скинув голову, рвучким порухом прикладаючи до лоба, а потім опускаючи свого меча, — дозвольте відрекомендуватися: Арктросс Білосніжний, когорт першої Мангазейської дружини Його Зоресяйної Величності Трисмегістора всея Гіпербореї Рами Вишнього Трійного та святиться ім‘я його серед усіх материків Атлантичних, Надполярних та…

Не дивлячись на пишні титули, з кожним словом пиха клаптями злітала з пана Арктросса, бо принципово не титулований Кременчук впритул буравив його своїми, вкрай роздратованими, очиськами. Не сприяв цій грі капітан водної міліції Богдан Кременчук.

Врешті решт, зовсім вже невпевнено, хлопець закінчив:

— А це, — кивок праворуч, — Кригобій Нестерпний, мій перший заступник, пальчак-маніпул. А ото, — кивок ліворуч, — сотовий ар’єргардний Ду Гін Навіжений…

Арктросс пару разів кахикнув і затих.

Богдан мовчки перевів погляд на четвертого хлопця з довгим волоссям, що завмер трохи осторонь трьох „гіперборейців”. Той правильно зрозумів його погляд, відповівши на нього просто й зі смаком:

— Зоребор Сталева Десниця, гіперон розвідницького загону гременецького нуклону Вільної Оріяни…

— Тьху ти! — не стримався за спиною Богдана Погосян.

— Нишпорка ти клята, шпигун смердючий, а не розвідник! — визвірився на нього Арктросс. — Навіть взнавши за наш ар‘єргард ваші вівці нінащо не здатні!

— А оце ми вранці з‘ясуємо, коли перша лава оріїв на Чоломай висадиться і…

— Ша! — наче прицвяхував Богдан до дерев, що оточили улоговину, початок чергової, хоча

1 ... 5 6 7 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан космічного плавання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітан космічного плавання"