Читати книгу - "Ідуть роботарі"

— Себто?

— Та ти не дивись на мене такими ворожими очима, Тім. Хіба різниця в політичних поглядах заважає людям бути старими друзями? Га?

— Різно трапляється, — стримано відповів Тім.

— Я працюю інженером у компанії Говерса, — продовжував Томас. — Моя спеціальність, як це тобі відомо здавна, радіотехніка. Тільки я спеціалізувався на скерованому пересиланні радіохвиль, на пересиланні енергії. Отже, дечого досяг. Маю деякі… хм… ну, деякі успіхи. Сподіваюся, що тобі сподобається галузь моєї роботи, — значуще додав він. — А ти що поробляєш?

— Я ж казав: працюю в газеті, «Ред Стар» зветься.

Співрозмовник Тіма покрутив носом.

— Одверто кажучи, не люблю я цієї газети.

— Бо продався капіталістам, — відрубав Тім.

— Бачу, що ти такий же палкий, як і раніш, коли ми з тобою вчилися в коледжі, — тихомирно і лагідно відповів Томас.

— Так, я не змінився. А ти, Томас Бірз, дуже змінився. Значить, ти проти страйку? Може, боротися проти нього їдеш?

— Може й так. Але проста моя мета — побачитись із Мадленою Стренд. Ти зустрічаєшся з нею?

Тім відчув, як червоніє його обличчя. Щоб сховати ніяковість, він схиливсь, ніби намагаючись підняти газету, що впала на підлогу. Звідти, знизу, він пробурмотів:

— Так… Іноді…

— Що ж, і вона теж така… хм, червона? — немов не помічаючи поведінки Тіма, вів далі Бірз.

— Ні…

Бірз посміхнувся.

— Авжеж, ні. Я теж так гадаю. Бо останнього разу, коли ми з нею бачились, вона висловлювалась, як не дуже палка прихильниця страйку. Що ж, це зрозуміло: вона тверезо дивиться на речі.

Він пихнув люлькою і сухо додав:

— Інженер знає, яка то завжди буває дурниця, коли робітники беруться не до своїх справ.

— Себто? — запитливо поглянув на нього Тім.

— Їхнє діло — працювати. А керувати підприємством і взагалі життям — упораємося і ми самі! — холодно відповів Бірз.

Тім змовчав. Він добре бачив, що з цієї розмови нічого путнього не вийде. Не було вже радості від зустрічі з старим товаришем по коледжу. Навпаки, йому було навіть неприємно, що Бірз так само їде до Мадлени.

Далі розмова точилася дуже невдало. Через кілька хвилин вони й зовсім замовкли, заглибившись у газети. Бірз скинув свій макінтош. Він був у картатому піджаці, він міцно стискував люльку в своїх зубах. Але всі ці прикмети, що могли багато дечого розповісти уважному читачеві, Тімові, звісно, були ні до чого.

Поїзд рухався далі й далі — до Нью-Гарріса, до робітників-страйкарів, до Мадлени Стренд.

Нам доводиться трохи відтягти увагу читача, щоб познайомити його з Мадленою Стренд, про яку вже не раз згадувалось на попередніх сторінках. Хто ж вона така?

Було колись у Джерсейському коледжі троє друзів, хоч і досить різних на вдачу. Тім Кроунті, перший з друзів, був завзятий спортсмен, веселий хлопець, добрий організатор всяких студентських товариств та комітетів. Томас Бірз, другий із друзів, був урівноважений, гордий і холодний студент, що ніколи не виступав на зборах, але ніколи й не сперечався з професорами. Дружив він з Тімом, можливо, лише тому, що йому не вистачало жвавості й моторності. А саме цих властивостей Тім міг позичити кому хоч і скільки хоч.

Третьою з друзів була Мадлена Стренд.

Вродлива дівчина, розумна й здібна, вона була походженням із робітничої родини, як і Тім. Такої ж жвавої і безпосередньої вдачі — вона була, проте, набагато стриманіша від Тіма. Обидва хлопці — і Тім, і Томас — залицялися до Мадлени. Але вона завжди відповідала на це жартами і не давала переваги ні першому, ні другому.

Потім їхні шляхи розійшлися. Тім познайомився з політичними студентськими колами, увійшов до комуністичної організації. Їхні відносини з Томасом Бірзом набули відразу якоїсь штучності, бо Томас ставився до всяких революційних справ одверто негативно.

Він казав:

— Те, що маємо ми в нашій країні, — найкращий зразок доброго державного ладу. Немає рації ламати все. Треба працювати, щоб наша країна ставала дедалі могутнішою державою. А всякі комуністи та анархісти здатні тільки ламати те, що існує.

Даремно Тім наводив йому приклад великої Червоної Країни, що спромоглася побудувати комуністичне життя; країни, де комуністи довели, що вони можуть, зламавши старе, добре побудувати своє, нове. Томас лише презирливо пихкав своєю люлькою.

— Дурниці! Ти там був? Ні. Я теж. І не хочу. І взагалі, годі витрачати час на недоцільні розмови. На мою думку, на світі є лише дві категорії людей. Такі, що мусять працювати і коритися — і такі, що мусять керувати і тримати в своїх руках владу. Ти з своїми комуністами бажаєш, щоб категорія, яка призначена коритися, почала все руйнувати. Для чого? Щоб керувати самій життям? Не бачу рації. Досить!

Він відвертався — і розмова на цьому незмінно закінчувалася.

На превеликий жаль, Мядлена теж не ставилася до політичних справ так, як того хотілося Тімові. Вона, правда, не висловлювалась так гостро, як Томас Бірз. Проте, все це її мало цікавило. Її захопила техніка, та ж спеціальність, яку вибрав Бірз, — радіотехніка. Вона працювала разом з Бірзом і помітно була під його впливом.

Кінець-кінцем, Тім Кроунті та Томас Бірз перестали зустрічатися. Тім переїхав до столиці, де почав працювати в газеті «Ред Стар», іноді зустрічаючись з Мадленою. Але вони завжди уникали розмов про Бірза. Тім — тому, що це було йому просто неприємно; Мадлена — з чисто жіночої делікатності.

Мадлена працювала в Нью-Гаррісі, в своїй радіолабораторії. Вона спеціалізувалася на коротких хвилях, і це її цікавило найбільше.

Техніка, скажемо прямо, була для Тіма китайською грамотою; але він завжди з щирою увагою слухав, що розповідала йому про свою працю Мадлена. Що поробиш?..