Читати книгу - "Суддя та його кат, Фрідріх Дюрренматт"

— Ущелина Тваннбах, — сказав Чанц. — На тому боці дорога до Тванна.

Ліворуч у присмерку час від часу поблискували білизною скелі. Усе інше здавалося темним через молодий місяць на небі. Дорога більше не спускалася, і річка тепер текла поряд із ними. Вони повернули ліворуч і їхали через міст. Перед ними стелилася дорога із Тванна на Ламбуен. Чанц зупинився, загасив фари, і вони опинилися у цілковитій темряві.

— І що тепер? — спитав Берлах.

— Тепер зачекаємо. Уже за двадцять восьма.

Вони прочекали до восьмої, але нічого не трапилося, тоді Берлах вирішив допитатися у Чанца, що той планує робити далі.

— Ще нічого конкретного не планував, комісаре. Я ще не так давно займаюся цією справою, та ви і самі наразі ні в чому не впевнені, хоча у вас і є підозра. Сьогодні я роблю ставку на те, що цього вечора в місці, куди їхав Шмід, збереться певне товариство, і ми зможемо побачити когось із них, бо в наш час товариство, де вимагається фрак, повинно бути доволі великим. Ясна річ, це лише припущення, комісаре, але в нашій професії припущення для того й існують, щоб їх перевіряти.

Берлах скептично зауважив у відповідь на ці умовиводи підлеглого, що розслідування поліції Біля, Ноєнштадта [4], Тванна і Ламбуена, яке повинно було з'ясувати обставини перебування Шміда у Тессенберзі, не дали результату.

Чанц відповів, що це свідчить тільки про більшу спритність убивці Шміда від поліції Біля і Ноєнштадта.

Берлах спитав, звідки в нього такі дані.

— Я нікого не підозрюю, — сказав Чанц. — Але той, хто вбив Шміда, викликає у мене повагу, хоч, звісно, в цьому разі взагалі чи й можна говорити про повагу.

Берлах сидів нерухомо, ледь піднявши плечі, і уважно слухав:

— І ви збираєтеся піймати цього чоловіка, до якого відчуваєте повагу?

— Сподіваюся, що мені це пощастить зробити, комісаре.

Вони знову помовчали і зачекали. І тут щось зблиснуло у лісі Тванна. Їх засліпило різке світло автомобільних фар. Повз них у напрямку Ламбуена проїхав і зник у темряві лімузин.

Чанц завів мотор. Слідом їхали ще два автомобілі, великі, темні, повні людей. Чанц поїхав за ними. Ліс закінчився. Вони проїхали повз ресторан, вивіску якого було видно завдяки світлу, що лилося крізь відчинені двері, потім минули кілька сільських будинків, а вогні останньої машини все ще світилися попереду.

Вони доїхали до широкої рівнини Тессенберга. Небо було чистим, і на ньому яскраво світилися — Вега на заході, Капелла на сході, Альдебаран і вогнистий Юпітер.

Дорога повернула на північ, і попереду з'явилися темні лінії Шпітцберга і Хассераля, біля підніжжя яких світилися вогні сіл Ламбуена, Діссе і Нодса.

Машини попереду повернули ліворуч, на польову дорогу, і Чанн зупинився. Він опустив шибку і висунувся з неї. У полі можна було роздивитися нечіткий силует будинку, оточеного тополями, його ґанок був освітлений, і перед ним зупинялися автомобілі. Звідти долинали голоси, але потім усі зайшли досередини, і стало тихо. Світло над входом згасло.

— Вони більше нікого не чекають, — сказав Чанц.

Берлах вийшов назовні, із задоволенням вдихнув холодне нічне повітря. Він спостерігав, як Чанц припаркував машину з правого боку, з'їхавши майже в поле, бо дорога на Ламбуен була вузькою. Нарешті Чанц теж вийшов із машини і підійшов до комісара. Вони попрямували немощеною стежкою до будинку посеред поля. Земля була грузькою, всюди стояли калюжі, мабуть, тут також пройшов дощ.

Підійшли до низького муру, але ворота, що вели всередину, виявилися замкненими. Іржаві залізні прути, крізь які вони розглядали будинок, здіймалися понад муром.

Сад світив голими гілками дерев, а поміж тополями, неначе великі тварини, лежали лімузини. Світло не пробивалося назовні, і все це справляло досить похмуре враження.

У темряві вони ледь змогли розгледіти таблицю, що криво висіла посередині заґратованих дверей, мабуть, вилетів один із цвяхів, якими вона була прибита. Чанц посвітив кишеньковим ліхтариком, прихопленим із машини. На таблиці була намальована велика літера Г.

Потім вони знову опинилися в темряві.

— Бачите, моє припущення було правильним, — сказав Чанц. — Я стрельнув навмання, а поцілив влучно.

І додав, задоволений собою:

— А тепер пригостіть мене сигарою, комісаре, я заслужив.

Берлах дав йому сигару.

— Залишилося довідатися, що означає це «Г».

— Це не складно: Ґастманн.

— Чому?

— Я подивився в телефонному довіднику. У Ламбуені є тільки два «Г».

Берлах здивовано засміявся і сказав:

— А це не може бути те друге «Г»?

— Ні, друге «Г» належить жандармерії [5]. Хіба що ви припускаєте, що жандарм може мати щось спільне із цим убивством.

— Усе можливо, Чанц, — відповів комісар.

Чанц запалив сірника, але на сильному вітрі прикурити йому вдалося не відразу. Вітер люто трусив тополями.

Берлах дивувався, чому поліція Ламбуена, Діссе і Ліньєра не звернула уваги на цього Ґастманна, адже його будинок знаходиться у відкритому полі і цей дім добре видно з Ламбуена. Непомітно зібрати тут таке велике товариство взагалі практично неможливо, навпаки, це відразу ж повинно впадати в око, особливо в такій глушині. Чанц також не зміг цього пояснити.

Вони вирішили оглянути все довкола будинку і