Читати книгу - "Рожеві крила, Тарас Єфименко"

…дивно, але чим нижче спускався, Тим страшніше було – А може далі нічого, просто вакуум… Шановний пасажире, з тебе штраф- Сам розумію, блять, я не жираф. …серце билося все швидше і швидше І от я торкнувся землі і осліп, Але чомусь від цього безмежно зрадів… Сьогодні знов антициклон на сході, Я заїбався вже від радіо рапсодій. …і тут я почув як зверху, боячись висоти, Кричала Щоденна Реальність, Та я, швидко зістрибнувши з терезів, Розхуярив її об асфальт… …протверезів… 8 8 8 Зажевріли ливнем очі Божі Живіт ще повний Як можу збагнути Ти я вони теж буває наїдаються Чи існує чи ще снує ну є Each чи біс Чибіс літає високо високо Але лелека живе тільки для одного Одної ми всі маленькі Ної Колись збагнем коли парами Вже сиві посідаємо в ков- Чег Че Гівара теж колись Варив гречку і думав як Покурити на самоті Ті хто каже пашлі іграть в снєжкі Теж багато відчувають може й більше Ніж ножем по пальцям калині Лине невідомо звідки ця гематома Як втома згустком рветься Навіщо? На віру? На вітер? На vie! 8 8 8 Серце перетікає в сон Це коли в потилицю Дивляться ти лиця не бачиш Мариться шах мат Риця лиця Жарко коли дощ по очам І не знаєш кого заспокоїти Себе чи дощ До щему цвяхом у долоню З лона в лоно Вибираєш шлях Люх плюх плюх у диван Мов сірник у калюжу Порція диму Порція дами Порція дому Терція Це ти і я І неба потреба. 8 8 8 Скотилася весна краплею по лоні Боже вільної мавки Напилася нею спрагла потопаюча Може сьогодні ранок пальцями І по моїм очам проведе Я не збагнувши що це Зустрівши гіпсі у метро Скажу що п’яна весна вже лизнула І мої лопатки Якими очима я завжди дивився на вітер Та заздрість то лиш форма поваги В зіниці літер рівноваги 8 8 8 Я чую власне сонце з диктофона Малює навіть Моцарт в самоті Коли ти натискаєш плей на свічку Трембітами вриваєшся в затемнення Всіх циферблатів сірників і цигарок Затемнення годинників у Києві Листок паперу то є лиш нічне повітря Зелене зеро на рулетці олівця Автобусом по нігтях їде совість Прощання то лиш victim зустрічань У чані нікотинових мовчань На грані павутинової злості Ти йдеш по власній балюстраді без вагань. 8 8 8 Долоня на вікні А через скло іще одна Я так казати на добраніч звик Свіжо Знімаю маску з днів Як фарбу з полотна В подертий записник Усе нанижем Долоня лиш на склі