Читати книгу - "Поезії. Книга V, Олександр Олесь"

Біля ганку у куток.

Наче тінь, ламає руки,

І страждає, як жива,

І розказує про муки,

І пригадує слова.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Тихо море щось воркує,

Ледве лащить береги...

Хтось милує, хтось цілує...

Ніч вартує навкруги.

Італія, 1913

Ти не прийшла в вечірній час...

Без тебе день вмирав сьогодні,

Без тебе захід смутно гас

І сонце сходило в безодні...

Ти не прийшла в вечірній час.

Тебе, здавалось, ждало море,

І все не гасли скелі гір,

І все дивилися в простори...

І довго їх останній зір

Шукав тебе і гас на морі.

Ти не прийшла в вечірній час...

Самотньо сонце попрощалось,

І сумно, сумно день погас...

Когось мов серце не діждалось,

Хтось не прийшов в вечірній час.

Італія, 1913

Вахляром проміння впало,

Сріблом хвилі облило.

Дужче море заспівало,

На скрипках, басах заграло,

Густо в бубни загуло.

В шумі білому біліє,

Мов вишневий сад цвіте,

А над морем вітер віє,

Хвилі крилами леліє

І на берег цвіт мете.

Італія, 1913

Праворуч - сонце і пожежі!

Палають гір високих вежі,

Палають хвилі вогняні,

І хмари в димі і огні.

Ліворуч - сиза казка ночі,

Чиїсь ласкаві ніжні очі,

Чиїсь зітхання, шелест, шум,

І тихий стогін, тихий сум.

Ліворуч - місяць ллє проміння,

І на воді горить каміння...

Ліворуч - місяць іскри ллє,

Мов в небі золото кує.

Ліворуч - місяць сплів мережку

І застилає нею стежку,

Мов зараз буде в млі ясній

Цариця ночі йти по ній.

... Погасли хвилі, гори, хмари,-

І над землею в’ються чари,

І над землею в’ються сни...

Забудься, серце, і засни...

Італія, 1913

I

Коли твоє убрання біле

Зіллється з білим шумом моря

І тільки хустка червоніє,-

Мені здається,- квітне квітка

На березі пустельнім моря.

Мені здається - наче бризнув

Хтось кров’ю... Наче вирвав

Хтось серце друга. Взяв і кинув!

Воно ж спинилося в повітрі

І ще ясніш цвіте любов’ю.

II

Коли струнка, граційна, боса,

В своїм рожевому убранні,

Ти ходиш в день палкий над морем,-

Мої думки летять на Нігер,

На берег Нігера далекий,

Де, може, в цей же час фламінго

Дрімає-журиться самотній

І в снах тебе над морем баче.

Італія, 1913

В долини тихий сон летить

І срібну сутінь розливає,-

На горах жертвенник курить,

На горах жертвенник палає,-

Ще хтось вартує, хтось не спить.

Так, ми спимо невільним сном,

Душа зневірена дрімає,

А хтось над нами б’є крилом,

За нас змагається орлом,

За нас живе і умирає.

Італія, 1913

Розкриваються білі бегонії,

Наче келихи в ряд розставляються

Для гостей довгожданих, невиданих!

Срібний місяць вином наливає їх,

Через вінця вином їх наповнює

Для гостей довгожданих, невиданих!

Перекинусь я квіткою-крихтою,

Пригорнусь до барвінку зеленого,

Припаду, перестану і дихати...

На гостей надивлюсь, надивуюся,

За столом їх промови підслухаю...

Припаду,- перестану і дихати...

Не заллється співом серце,

Не затуже знов:

З ран гарячих, ран кривавих

Тихо капа кров.

По краплині кров спадає,

Крапля в краплю б’є...

І, вмираючи, співає

Серденько моє!

О прийди, прийди хто-небудь,

Сядь, схилися, припади,

На чоло моє гаряче

Братню руку поклади.

Я стомивсь в борні нерівній,

Я згорів в своїм огні,

Я покинутий на полі,

В невідомій стороні.

Але гострий меч зо мною,

Ціла зброя вояка,

І до кобзи простяглася

З криці вилита рука.

Ой ударити б по струнах,

Тих збудити, хто вві сні,

Розгойдати мертве море

В нерухомій стороні.

Не ударю: хто почує,

Хто озветься на мій дзвін?!

Навкруги одні руїни,-

Я один серед руїн...

1915