Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

- Чи не хочете ви, маленький пане-добродію, чого-небудь у мене купити? Може, купите пару черевиків. Або футляра для свого носа? - додав він, голосно розсміявшись.

- Навіщо мені здався ваш футляр? - сухо озвався Яків.

- Звичайно, я вам не набиваюся, але коли б у мене був такий бридкий ніс, то я неодмінно закривав би його футляром.

Яків лапнув себе за носа і помітив, що ніс у його справді занадто довгий.

- Чи немає у вас під рукою дзеркала? - спитав Яків нерішуче.

- Не раджу вам дивитися в дзеркало на себе,- озвався швець,- бо ви нічого не побачите цікавого. А коли уже конче вам хочеться полюбуватись на себе, то ось тут навпроти живе цирульник Урбан, у його єсть дзеркало - подивіться!

І наче бажаючи закінчити розмову, батько випровадив Якова за двері, а сам знову прийнявся за роботу. Яків з нахиленою головою пішов до хати Урбана, якого раніше знав дуже добре.

- Доброго здоров’я, пане Урбане,- сказав він цирульникові.- Я прийшов до вас з маленькою просьбою: чи не дозволите ви мені глянути у дзеркало?!

- Чому ж? Скільки хочете. Ось воно висить,- відповів цирульник, голосно розсміявшись. Одночасно з ним розсміялися всі присутні в цирульні.

Яків підійшов до дзеркала і, угледівши себе, гірко заплакав: його очі були менші від свинячих, а ніс, навпаки, був настільки великий, що сягав до самого підборіддя.

Груди і спина вигнулися і нагадували туго набитий мішок, поставлений на коротенькі й тоненькі ніжки.

Руки, проте, були такі довгі, що легко торкалися землі; коротше кажучи, колишній вродливий хлопчик Яків зразу обернувся в горбатого, носатого і чудного карлика.

- Ну, що? Надивилися на себе? - спитав його цирульник через декілька хвилин.- Знаєте що,- чи не хочете ви поступити до мене на службу? Ви будете у мене принадою для прохожих. Я дам вам за це кімнату, обід, черевики, убрання, а ви тільки мусите стояти біля дверей цирульні, закликати прохожих та з мила збивати піну.

Карлик наш у перші хвилини дуже обурився, а згодом, подумавши і заспокоївшись, попросив вибачення і сказав, що він, на жаль, не має часу поступати на службу і пішов із цирульні. Він вирішив піти на базар і ще раз перебалакати з матір’ю.

Підійшовши до неї, він став просити її, щоб вона не сердилась і вислухала його спокійно. Нагадавши їй про той день, коли вона звеліла йому допомогти бабі донести кошика, він згадав деякі подробиці з свого дитинства і розказав, як йому впродовж семи років жилось у ворожки-чарівниці.

Ганна уважно вислухала його, а потім сказала, що їй конче треба переговорити з чоловіком, і, забравши крам, запросила карлика піти разом з нею до шевця.

- Цей добродій прикидається нашим Яковом,- звернулась вона до чоловіка,- і оповідає найдрібніші подробиці з того, як сім літ тому назад його украли у нас і як він був заворожений злою ворожкою.

- Ах ти, гультяю,- гнівно закричав швець,- він скористувався тим, що я забалакав з ним і розказав йому, коли він приходив до мене, усю пригоду з нашим Яковом, а потім побіг до тебе, щоб морочити твою, і так бідну, голову... Почекай, я доберусь до тебе! Тебе заворожила зла чарівниця,- додав він, звернувшись до карлика, і, взявши жмут ремінців, почав його стьобати з такою силою, що Яків, обливаючись слізьми, вирвався і побіг світ за очі.

Заступитись, захистити бідного горбача-карлика було нікому. Недобрі люде, замість того, щоб пожаліти його, сміялися з його і не звертали жодної уваги на його прикре становище. Бідолаха цілий день нічогісінько не їв, не пив, а коли настала ніч, він, бачачи, що ні в кого йому переночувати, пішов і ліг під церквою, не дивлячись на те, що було вогко і холодно. Прокинувся він вранці, ледве блиснуло сонячне проміння, і став думати, як би йому хоча б не вмерти з голоду, бо батьки зовсім його зреклися.

Іти до цирульника, зробитися посміхом і показувати себе за гроші йому не дозволяла гордість. Але що оставалося робити? Аж ось він згадав, що перекинувшись білкою, він був неабияким кухарем і що в данім разі добре знання цього діла може стати йому у пригоді. Він рішив дождатися того часу, коли на вулицях заходять і забігають люде. Насамперед він пішов у церкву і помолився Богу, а потім помандрував на кухню одного багатого герцога, який найбільше всього на світі любив ласощі і який збирав найкращих кухарів з усіх країн.

Коли він підійшов до дверей герцогського палацу, вартові спинили його і спитали - чого йому треба.

Карлик попрохав провести його до самого найголовнішого дозорця над кухнями, назвавши себе кухарем і сказавши, що він шукає посади. Дозорець оглянув карлика і ледве стримуючи сміх, спитав, хто направив його сюди.

Карлик, не довго думаючи, відповів:

- Дозвольте вам приготувати на пробу яку-небудь солодку страву. Ось дайте з тройко яєць, трошки цукру, муки, вина, присмаків... У такій господі, як у вас, все це знайдеться напевно. Ви побачите, що я на ваших очах зготую так, що ви зразу назвете мене справжнім кухарем.- Говорячи так, карлик похитував своїм довгим носом і жваво розмахував руками.

- Гаразд! - сказав дозорець.- От ходім для штуки на кухню, я подивлюсь, що ти нам утнеш.

І вони ввійшли в хату. Це був величезний будинок, чудесно обставлений. В кухні день і ніч топилося двадцять печей, і сила кухонних прислужників безперестанку бігали по хаті з ножами, сковородами, ринками і ополониками.

- Що сьогодні звелів приготувати на сніданок наш ясновельможний господар? - звернувся дозорець до старшого кухаря, який завжди завідував герцогськими сніданками.

- Він ласкаво звелів нам зварити датську юшку та червоні гамбургзькі кльоцки.

- Чув ти, що замовив герцог? - звернувся дозорець до маленького кухаря.- Візьмешся ти за такі складні страви?

- Не занадто вони і складні,- відповів карлик, згадавши, що такі точнісінько страви він, будучи білкою, часто варив і для своєї