Читати книгу - "Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова"

- Чоловік приходить та йде, а млинці залишаються, - промовила вона, гріючи руки о велику чашку, розмальовану стиглими полуницями. - У тебе завтра на котру годину співбесіду назначено?

- На десять, - відповіла я з повним ротом, бо зупинитися ніяк не виходило - занадто смачно, дуже добре, занадто ...

Ні, безумовно попрошу Сашку удочерити мене. Тоді, об’ївшись до упаду, зможу померти щасливою.

- Хвилюєшся?

Я знизала плечима. Ну як, трохи. Від рішення Маріанни Скрипки, яка побачила мої роботи на сайті «Скрині», залежало тепер моє майбутнє. Так склалося, що вишиванням я займаюся давно та в якийсь момент зрозуміла, що хочу заробляти собі на життя саме цим, а не працювати в школі, викладаючи англійську мову. Нічого проти дітей і вчителів не маю, але... не моє це. Більше нервую, витрачаю на заспокійливі, бачу чеки з витраченими коштами і знову нервую. А потім раптом приходить зверху нове розпорядження від Міністерства Освіти і ... і знову нерви. Не життя, а трагікомедія, одне слово. Тому, тверезо розсудивши, що це все не для мене, знайшла в місті творче об'єднання народних майстрів та приєдналася до них. Так потихеньку-полегеньку і почала заробляти улюбленою справою. А потім перейшла в інтернет-магазини.

Там-то мої роботи і побачила Маріанна, господиня салону «Ан-Лін», де не тільки продавалися речі ручної роботи, але і можна було зробити замовлення штатним майстрам. Вона зателефонувала мені та запропонувала приїхати, тому що побачене її захопило. Спочатку я не могла вимовити ні слова (ні українською, ні російською, ні англійською, ні на суміші всіх цих чудових мов). Залишалися тільки жести, але я вчасно схаменулася і перестала звертати увагу на трубку, коли почула стурбований голос Маріанни, запитував, чи все зі мною гаразд.

Ще як гаразд. Але це я зрозуміла потім. Після того як поговорила і постояла, тупо дивлячись на мобільник. А потім взяла Віталіка під пахву і пішла гуглити детальну інформацію про «Ан-Лін». Салон відносився, що називається, до елітних. Реклама у нього була дай боженька. Не знаю, хто їй займався, але зроблено все було професійно.

Кілька хвилин помірявши кімнату кроками, я подивилася на Віталіка.

- Що будемо робити?

Він вигнувся дугою, потягнув лапочки, подряпавши багатостраждальний журнальний столик, і подивився на мене круглими жовтими очима. Ох, і наслідили в його роді шотландці, як пити дати, наслідили. Любила бабуля Віталіка іноземців, ось серцем чую.

«Не гальмуй, тезко, - говорив котячий погляд. - Пора щось робити. Що ми тут сидимо, коли нас звуть? »

Звуть - і правда. Це може бути просто зустріч, де чарівність спаде, і Маріанна розчарується в моєму, кхм, талант. Але може трапитися і навпаки. І якщо їй сподобається, то... Перспективи манили, в загальному. І щоб позбутися від сумнівів, я подзвонила Сашці Чубач.

- Я тобі поворожу, - сказала вона не терпить заперечень тоном.

Залишалося тільки змиритися. Крім любові до дітей, кулінарії і платиновим блондинам у неї є ще одна пристрасть - ворожіння. В процесі останнього в очах подруги з'являється азартний блиск з переходом в маньячная. Опиратися марно, вас все одно отгадают. При цьому абсолютно не важливо, чим і як. Результат обов'язково принесуть прямо у вуха, навіть якщо ви спробуєте бігти.

Змирившись з неминучим і відчуваючи, як розжарюється трубка біля вуха, я вислухала всі коментарі до розкладу таро. Тлумачення було позитивним, тому Сашка повідомила, що немає часу пояснювати, ноги в руки і бігом до Києва, на співбесіду до Маріанне.

І ось я тут. Поки намагаюся не думати про те, що має бути завтра.

- Чи не переймайся, навіть якщо відмовить, - раптом сказала Сашка. - Побудеш у мене кілька днів, відволечешься. Заодно дітей теж відволочешь.

- Я знала, що ти це скажеш, - хмикнула я.

- Діти - це щастя, - цілком серйозно сказала вона, намагаючись не посміхатися. - Тому у мене серце кров'ю обливається, коли хтось цим щастям ще не нагороджений. І я їм ділюся по мірі сил своїх та можливостей.

- Угу, а я говорила, що троє - це багато для однієї матері.

Але Сашка тільки відмахувалася. Мовляв, жили удвох - і втрьох не буде біди! А потім і вчотирьох. Потрібно віддати належне всім її свекрухам - онуків вони обожнювали. За ідеєю, так не буває, але тут - є!

- Але налаштовуємося на краще, - чітко сказала Сашка. - Погано нам не підходить, треба добре.

- Виключно за, - погодилася я.

- І навіть якщо не піде, у мене на тебе плани, - незворушно сказала вона. - Знаєш, треба обов'язково знайти самотнього чоловіка і спробувати ...

- Мамо! Ненько! - долинув з кімнати голос Олі, перериваючи її на найцікавішому місці. - Еля каже, що вийде заміж за Віталіка, а він не хоче надягати краватку-метелика!
-------------------------------------------------------------------

Любі друзі!
Я виршила викладувати проду двічі на день! Дуже прошу підримати книгу лайками, нагородами, коментарями та підпискою на автора! Дуже люблю вас!