Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

POV Annika

На диво, я рано прокинулася сьогодні і зразу почала одягатися у коледж. Мій погляд впав на джинси та білу футболку. Просто, але зі смаком. Намалювала очі маскарою, губи червоною помадою, розплела волосся й акуратно розчесала його. 

Люблю виглядати красиво. Це додає впевненості в те, що день пройде вдало. 

Кинувши у сумку пару зошитів і ручку, я накинула на себе пальто, взяла парасольку і вийшла з будинку о 7 годині ранку.

Так, Аніка Айлен вийшла з дому о 7 годині ранку.

Я вирішила не будити маму з татом і вирушила сама в коледж. По дорозі я насолоджувалась тихим і спокійним Вашингтоном, який так люблю. Особливо, коли на вулиці так мало людей. Заради таких моментів, хочеться вставати раніше і щоранку прогулюватися так. Я дійшла до коледжу о пів на восьму. І прийшла, до речі, швидше Лії, і тому стала чекати її у дворі. Вона прийшла за 10 хвилин і, побачивши мене о такій порі, її очі нагадували п'ять центів.

- Ого, Ані, це ти? Чи у мене щось з зором? - сказала Лія і протерла очі.

- Ні, з зором у тебе все в порядку. Це справді я. - сказала я й обняла подругу.

- Ані, ти просто шикарно виглядаєш! У мене вчишся?

- Вже життя з тебе приклад беру, - ми перекинулися сарказмом і одночасно засміялись.

Тільки-но ми почали розмову, до нас під'їхала чорна спортивна машина. Вау, це зовсім новенька Ламборгіні. З неї вийшов Райан і, криво усміхнувшись, підійшов до нас.

- Привіт, дівчатка.

- Привіт, - відповіла спокійно я, спостерігаючи за Лією. 

Ой, не подобається мені її реакція. Зараз щось буде.

- Райане, у тебе нова машина? - запитала Лія з ще більш здивованим поглядом. 

- Саме так, можете мене привітати. Я нарешті маю все, що хотів. Ця лялечка нарешті моя і я не можу дочекатись, щоби покатати тебе на ній.

- Що це значить? Ти витратив всі свої гроші?

- Всі до останнього цента, - сміючись відповів Райан.

- Ти що, зовсім розум втратив?! Ти обіцяв повезти мене на Кіпр цієї зими! На які гроші ми тепер поїдемо? - прокричала Лія і з гнівом почала бити його кулаками в груди.

- Лія, заспокойся! Ти знову починаєш? - Райан почав її відштовхувати.

- Не заспокоюся! Ти зруйнував мою мрію!!!

- Ей, заспокойтеся обоє!- нарешті я змогла вичавити з себе слово, і почала їх розборонювати.

- Ані, не мішай! Це не твоє діло. - рявкнула на мене Лія, штовхнувши й мене.

Я не очікувала такого і чесно, встигла образитися на неї за це. Я поправила сумку і пішла у коледж сама. Нехай самі розбираються зі своїми проблемами. Ох, блін, з цими двома я зовсім забула про екзамен з правознавства. Я зразу же дістала зошит і почала повторювати.

Через десять хвилин прийшли Райан і Лія. Не повірите, але вони вже знову трималися за руки, ніби й нічого не сталося. Здається, помирились. Потім Лія підійшла до мене і почала просити пробачення. Я її пробачила, адже як я змогла б гніватися на неї довше? Вона це не спеціально сказала, а під впливом гніву. Після цього Райан пішов на свої лекції, а ми зайшли в кабінет на екзамен.

Удача, прийди.

POV Dave

Коли я прокинувся, на годиннику показувало дев'яту ранку, а біля мене лежала Ребекка. Голова розколювалася від болю. Я швидко піднявся та почав одягатися. Від моєї метушні прокинулась Ребекка.

- Знову швидко тікаєш? - запитала вона.

- Так, швидко і назавжди. Я скоро поїду з Берліну.

Дівчина подивилась на мене здивовано.

- Тобто?

- Що не зрозумілого? Я переїжджаю, тому ми більше ніколи не побачимось, - я почав підіймати тон. 

Бісять мене такі тупі запитання.

- Але чому? Щось сталося? - шоковано запитала та.

Я втомлено закотив очі, глибоко вдихнув, защипаючи останній ґудзик на сорочці, і сказав:

- Це не важливо. Я переїжджаю у США. Не сприймай це все серйозно, що було між нами. Це був лише секс і нічого більшого. Всього доброго, - сказав я і вийшов з квартири, не дочекавшись від неї ніяких прощань.

Я вирішив сказати батькам, що я згоден полетіти в Америку, але за однієї умови: вони більше ніколи не стануть втручатися в моє життя. Я подумав, що може і правда, на мене там чекає нове життя. Все-таки, гірше вже точно не буде.

Я завів машину і поїхав додому. Мої батьки сиділи за столом і щось тихо обговорювали. Коли вони мене побачили, батько зразу підскочив:

- Дейв, де ти був усю ніч? Хоча, це не важливо. Просто вислухай нас, ми...

- Батько, я прийняв рішення, - сказав я трохи невпевнено, але батьки продовжували дивитися на мене і чекати мого вердикту. - Я поїду в США, але якщо ви більше не будете контролювати та вказувати, що мені робити. Я вже давно не мала дитина і можу сам приймати рішення. Навіть якщо вони не є легенькими.