Читати книгу - "Відтепер я – твій меч, Гжендович"

— І тебе не кривить від думки, що цей недоторканний зробив би з тобою?

— У жодному разі. Це не має значення, я ж жрець, мені все одно, що станеться з моїм тілом. Нас цьому навчають. Майже так само, як недоторканних навчають бути зброєю.

— А вони всі такі величезні? Для шістнадцятирічного хлопчика Разючий крупний, не знаходиш? Не багато дорослих чоловіків можуть зрівнятися в ньому, а він ще, мабуть, росте, — поцікавився генерал. Очевидно, його турбувало те, що молодик чи не на півголови вище за самого Кассима, а той уже коротенькою зовсім не вважався.

— Так, вони такі. Вимахують під два метри і плечі широчені. Їх же беруть немовлятами в "навчання" і тягнуть спеціальною дибою, та ще й годують чимось особливим, щоб кістки були міцними. От тільки виживають мало хто з цих дітей, — пояснив жрець.

Кавалькада в'їхала під склепіння воріт Мадри — столиці Мадерека. Копити коней, що йшли вулицями величезного багатого міста, зацокали по камінню бруківки. Садар скривився. Порівняно з цією громадою Сидерим виглядав жалюгідним селом. Гордість спадкоємця була зачеплена. Він сам здивувався, що в нього ще залишилася ця гордість. Позбавлений спадщини, народу, країни, честі, здавалося, принц повинен змиритися зі своєю долею і стати покірною мовчазною іграшкою шаленого проклятого хлопчика, для якого не існувало цінностей, принаймні тих, що дорогі і зрозумілі звичайним людям. І все ж, дивлячись на пишність імперської столиці, на її світлі будинки з міцного дорогого каменю, пишні храми і багаті палаци вельмож, принц Садар міг думати лише про те, як повернеться у своє зруйноване, стерте з лиця землі королівство і відродить його. Відбудує, звівши таке саме неймовірне місто. Ні, він не думав про завоювання, лише хотів повернути те, що належить по праву. За правом народження. Сейдар чи Садар — не має значення — як не крути, але справжній правонаступник короля по крові не самозванець. Отже, країну треба повернути у законне володіння. Повернути і піднести на таку висоту, щоб ніхто більше не наважився ступити з мечем у руках на землю Сидеріма.

Перлина пустелі, Мадра, розкинулася на передгір'ях північних відрогів Зальмекського хребта. Місто притискалося до високих скель, від чого захищати його ставало набагато простіше: у гори ворог не полізе, і напади звідти чекати не доводилося, якщо й вирішить хтось вторгнутися, то лише з боку пустелі, а там ворог, як на долоні. Завдяки такому розташуванню головне місто Мадерека було справді неприступним. Південна імперія процвітала, з кожним роком збільшуючи свою міць та вплив на світову політику, значно потіснивши останнім часом свого споконвічного суперника — Рагарда. Рагардці обурювалися подібними змінами, але вступати у відкрите протистояння з Мадереком поки що остерігалися, воліючи нацьковувати між собою прикордонні дрібні королівства, які є своєрідним буфером між ними. Більш відкрито Рагард виступав у торговельній війні, значно завищуючи ціни більшість продуктів, яких потребували майже всі південні країни. Обрушуючи вартість металів настільки, що імператору Мадереку доводилося, зазнаючи збитків на ринку зброї, гарячково підписувати один указ за іншим, аби виявитися конкурентоспроможними.

Саме в цей час і підійшов отець Кирит зі своєю пропозицією повернути в імперію молодшого брата нинішнього правителя, як попередження Рагарду: Мадерек може й розгніватися, і він має зброю, здатну зробити гнів дуже відчутним. Про руйнівну силу Разючих знали хіба що государі великих країн. Не те щоб сама наявність цих воїнів була секретом, але вони були настільки нечисленні, що саме їхнє існування залишалося непомітним. Та й не вдавалося досі нікому з правителів отримати в руки таку небезпечну зброю, якою були недоторкані, що вижили. Виховані таємною сектою послідовників Азіта, бога війни, вони тренувалися як захисники кордонів усього Таридата і на службу монархам не йшли. Невідомо, на що покладався імператор, чи на кревну спорідненість з одним із Разючих, чи на хитромудрість жерця, але згоду повернення безіменного принца він дав, більше, навіть виділив загін під командуванням генерала в супровід Кириту. Ні, становище Мадерека не було плачевним, швидше навпаки, але налякати Рагард хотілося. Як мінімум, щоб уникнути відкритої війни. Не ризикнуть, якщо дізнаються, якого сильного захисника придбали мадерани. Імператор Нагірієз мав славу розумного і справедливого правителя і всіма силами намагався уникнути кровопролиття і загибелі своїх підданих, проте останнє слово в виниклому протистоянні хотів залишити за собою, втерши ніс рагардцям, що зарвалися. якого сильного захисника придбали мадерани. Імператор Нагірієз мав славу розумного і справедливого правителя і всіма силами намагався уникнути кровопролиття і загибелі своїх підданих, проте останнє слово в виниклому протистоянні хотів залишити за собою, втерши ніс рагардцям, що зарвалися. якого сильного захисника придбали мадерани. Імператор Нагірієз мав славу розумного і справедливого правителя і всіма силами намагався уникнути кровопролиття і загибелі своїх підданих, проте останнє слово в виниклому протистоянні хотів залишити за собою, втерши ніс рагардцям, що зарвалися.

Бруківка змінилася кам'яними плитами центральної площі, відшліфованими тисячами кінських копит. Місцеві жителі зневажливо косилися на світловолосого принца Садара. Все ж таки на тлі чорнявих темнооких мадеран він виглядав більмом. Рятувало хіба що вбрання імперського воїна, яке вдягнув сидеримець після того, як його власний одяг виявився знищений Разючим. Сап'янові чоботи з гострими загнутими по мадеранській моді носами, сині з блакитними лампасами шаровари, безрукавка на шнурівці поверх реддека, прикрита небесно-блакитним бурнусом. Лише завдяки цьому мешканці столиці не закидали камінням того, хто так схожий на давнього ворога. Не повісиш же на себе табличку, що не рагардець, а для жителів півдня будь-який світловолосий — отже, житель півночі. Спіймавши кілька таких поглядів, Садар ледве стримувався, намагаючись не схопити меч рукою. якого не було. І все-таки він добре пам'ятав, чим закінчився подібний жест. Не вистачало тільки, щоб божевільний альбінос порубав мирних жителів за косі погляди. Тому принцові залишалося лише скрипіти зубами, мовчки зносячи чергове приниження. І раптом він виявився висмикнутим з сідла і посадженим попереду Разящего. "Власник меча" зло зашипів на свою "зброю", оскільки те, що його тягають, як ляльку невагому, ще більш принизливо, ніж зневага городян. Однак мадерани тепер старанно відводили очі, не ризикуючи зіткнутися з багряним поглядом оголеного голову недоторканого, ніби демонструє тавро проклятого. мовчки зносячи чергове приниження. І раптом він виявився висмикнутим з сідла і посадженим попереду Разящего. "Власник меча" зло зашипів на свою "зброю", оскільки те, що його тягають, як ляльку невагому, ще більш принизливо, ніж зневага городян. Однак мадерани тепер старанно відводили очі, не ризикуючи зіткнутися з багряним поглядом оголеного голову недоторканого, ніби демонструє тавро проклятого. мовчки зносячи чергове приниження. І раптом він виявився висмикнутим з сідла і посадженим попереду Разящего. "Власник меча" зло зашипів на свою "зброю", оскільки те, що його тягають, як