Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

    — А інші? — поцікавилась я. — Інші з групи охорони?

   — Інші допомагають прикріпленому виконувати охорону клієнта та підпорядковуються йому. 

   — І як вони називаються? У них же є якась назва?

    — Вони — лінійні. Я прошу вибачення, що вживаю професійні терміни. Просто я тільки після тренінгового центру. Звичка, — стенув плечима мій персональний прикріплений. 

    — То ти в мене геть недосвідчений? — сама не помітила як перейшла на ти я. — Отак мій чоловік про мене дбає! Віддав мене в руки якогось жовторотика, — вдала, що розсердилася я. 

   — Не зовсім так, — геть серйозно відповів він. — Це моє третє місце роботи у якості охоронця. А щодо тренінгу: я проходжу різноманітні тренінги з власної ініціативи для саморозвитку та вдосконалення, коли маю таку змогу.

    (Ти подиви, який… молодець! Самовдосконалюється людина. Хоча, здавалося, куди вже далі!)

    — А до роботи особистим охоронцем ти чим займався? З такою зовнішністю, мабуть, трусики чоловічі рекламував чи дівчаток у спортивному клубі, кхи-кхи, вчив правильно робити румунську тягу?  — не втратила нагоди трошки вколоти його я. 

   — Воював, — просто відповів він.

   Я затнулась. Незручно вийшло.

   Щось з хвилинку ми мовчали. Я саме збиралась вибачитись, коли Артем сказав:

   — Ірино Олексіївно, нам потрібно пройти вступний інструктаж, докладно обговорити та узгодити на майбутнє усі питання взаємодії між нами. Я познайомлю вас з іншими співробітниками групи охорони та покажу основні схеми дій у різних ситуаціях. Якщо ви зараз вільні, пройдімо до машини. Хлопці уже чекають.

   — Слухай, Артеме, де ти відкопав оте "Ірина Олексіївна"? Почуваюся, наче мені шістдесят один рік і я викладаю  у старших класах етику і психологію сімейного життя. 

   Він знову вдався до своєї посмішки-невидимки, коли сміються лише очі. Але я все помічаю! 

   — Як ви бажаєте, щоб я до вас звертався? — запитав мене Артем.

    — Моя пані! — не думаючи випалила я перше, що прийшло мені в голову. 

   Певно, треба було таки подумати, бо він так на мене подивився… Але мене було не зупинити. Тож, я продовжила нести повну нісенітницю, як не подивись. А що? Можу собі дозволити! Він же мій персональний прикріплений. 

   — А я буду тебе називати Артемон. Ну, таке псевдо у тебе буде. Ти ж не проти? 

    — Думаю, з подібними звертаннями можуть виникнути певні проблеми, на кшталт нездорової цікавості та непотрібних запитань сторонніх осіб. Тож, аби уникнути цього, пропоную звертатися один до одного на ім'я. Тобто, — він вказав на себе, — Артем. Потім вказав на мене: — Ірина, Іра. 

    Я скривила кислу пичку: 

   — "Моя пані" мені подобається набагато більше, але вже хай буде. 

    Він посміхнувся й додав:

   — А ще, гадаю буде більш доречно, якщо я буду звертатися до вас на ти. Адже завтра ми їдемо у вашу академію, де, за легендою, будемо вдавати добрих знайомих. Тож…

    — Та без питань! — перебила я його. — Але тільки на людях. Наодинці, будь такий люб'язний, звертайся до мене на ви.

    Він звів брови в нерозумінні:

   — Гадаю, це може призвести до певної плутанини. Але якщо ви наполягаєте!  

    —  Наполягаю! 

   Далі був вступний інструктаж.

   (Не пам'ятаю, чи казала вам, який Артем зануда. Так, так! Виявилось, цей красунчик — страшенний зануда!)

   Він представив мені інших членів групи охорони. Не те щоб це були зовсім незнайомі мені люди. Два мої лінійні охоронці (так, я вже знаю, як вони правильно називаються): Назар та Діма Кан, якого всі називають просто Кан, мені знайомі дотично. Бачила їх біля Андрія. А ось водія Юру я чудово знаю. Зазвичай, саме він привозив мене на навчання, потім їхав у своїх справах. А після пар забирав. Як на мене, чудова схема.

   Але так було поки не з'явився Артем. Після своїх курсів. Теж мені… профі! 

   Так от, після того, як представив мені команду, Артем взявся розповідати, як ми тепер будемо жити. Він пояснив, що вони відповідають за мене кожен раз, коли я десь на виїзді. З цього моменту я не можу просто знятися та поїхати у справах сама без охорони. Я зобов'язана попереджати його, Артема про всі свої дії, враховуючи різні дрібниці. Наприклад, я вирішу поїхати з Наткою по магазинах або підвезти когось з академії. Будь-яку свою дію я маю узгодити з Артемом. 

    Я дізналася, що (цитата) "за статистикою більша частина (близько 65-70%) замахів (вбивств, викрадень), припадає на зону посадки-висадки особи, що охороняється з автомобіля". І у зв'язку з цим мені чітко розповіли: де я повинна сидіти (на задньому сидінні за Артемом), коли треба виходити з автомобіля (коли Артем дозволить й відкриє переді мною дверцята), коли я мушу виходити з будівлі (коли Юра під'їде до входу мені потрібно швидко, не затримуючись, звісно, за командою Артема та у його супроводі вийти й сісти на своє місце) і т.д, і т.п. 

   Я спробувала відвоювати хоч якісь свободи й заявила Артему, що звикла їздити на передньому сидінні (що, до речі, правда) й відразу почула у відповідь цілу лекцію, чому так не буде.