Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

   — Мені здається, він добре підходить для цього завдання, — тримався свого Андрій. — Він молодий, та й, щоб ти там не говорила, схожий на студента — такого… нормального. Такого, що крім пензликів та пюпітрів всяких ще й гантелі в руках тримав. Це ж нормально, якщо хлопець схожий на хлопця: там м'язи, зачіска нормальна, а не… оце от все. Одним словом, Іриш, не починай, будь ласка! Рішення вже прийнято й…

   — Ким прийнято?! Ти навіть не запитав мене! А як же мій особистий простір? — я все ще намагаюсь відмовити Андрія від цієї дурнуватої затії.

   Це занадто небезпечно! Одна справа час від часу розглядати когось здаля, а зовсім інша —  проводити з ним більшу частину дня. А не дай Боже залишитись сам на сам!

    — Особистий простір особистим простором, але твоя безпека для мене на першому місці! — тоном, що не терпить заперечень сказав Андрій. — Що там прям такого у тебе в тому просторі, що тобі завадить охоронець? Ти що, щось від мене приховуєш?

   Ну, не гадство! Щоб ти оце сказала! Що ж ти робиш, Андрію?

   — Та нічого я не від кого не приховую! Просто…

   — Так, рідна! — роздратовано перебив мене чоловік. — Досить капризувати! Це геть не та тема, де можна легковажити!  Рішення прийнято: від сьогодні Артем — твій персональний охоронець! 

   Я мовчу, бо по тону Андрія добре знаю, що сперечатися з ним зараз абсолютно марно. Все вже вирішено. А він продовжує говорити:

   — Сьогодні ж пройдеш весь необхідний інструктаж! Й, Іро, Артема слухатись! Він у вашій парі головний! Що він скаже, те ти й робиш. Зрозуміла?

   Я не люблю, коли зі мною так розмовляють. Я мимоволі розправила плечі, зовсім трішки надула губи та обвела зверхнім поглядом обох чоловіків.

     Ще чого!

  Мабуть, вийшло гарно й закладений меседж мені вдалося донести цілком ясно, бо:

   — Ірино! — гримнув на мене Андрій. 

   Потім звернувся до Артема:

   — Вона в мене буває інколи трохи з при… — Андрій доторкнувся вказівним пальцем до скроні, прозоро натякаючи, що я трошки того… занадто незалежна. Я так на нього зиркнула, що він відразу прибрав руку й поправив сам себе: — З примхами всякими різними. Але в загальному вона — просто золото! Жінка — мрія! Так, кохана? Ти ж не будеш створювати нам усім зайвих проблем? 

    Я зміряла його своїм самим “унічіжитєльним” поглядом.

   — Так! — роздратовано кинула йому й вийшла, гримнувши дверима. 

   Який тільки бевзь мій чоловік! Геть не розуміє, що творить! Гадає, він самий розумний, а насправді… дурень дурнем. Ця вже мені чоловіча зарозумілість! Вона ніколи ні до чого доброго не приводила. Жінку таки треба слухати. Якщо хочеш уникнути неприємностей.

    З такими невтішними думками я буквально залетіла до себе в кімнату та роздратовано впала у своє улюблене крісло.

    Що ж!

    Видихай, Іринко! Нічого іншого не залишається. Я повинна сама владнати цю ситуацію! 

   Нічого складного: просто протриматись якийсь час, поки я до нього не звикну. Звикну до його зовнішності, що так зачаровує мене; звикну до його манери триматися, посмішки, що змушують мене мріяти про його руки на моєму тілі та ніжні дотики вуст до моєї шкіри. Головне, перебороти це постійне нестерпне бажання спробувати його губи на смак. Але з часом все мине. Треба тільки протриматись цей час.

     Я зможу! 

  От же ж, Тьомчику-цьомчику, щоб тобі! А все було так добре! Мабуть, занадто добре. А, як відомо, “що занадто, то не здраво”. Де ж ти тільки взявся на мою голову, мій персональний тілоохоронцю?

   Головне, не дати собі зачаруватися ним. Так, він — красунчик! То й що? Це тільки зовнішність. Обгортка. Не більше. Не дозволяй йому закрутити собі голову! А головне — не пускай його у своє серце!

   Стукіт у двері перервав мої роздуми. Це напевно він.

   — Так. Хто там?

   — Це Артем.

   — Хто, хто? — вдаю, що не зрозуміла.

  — Артем. Ваш прикріплений. (Прикріплений? Це ще що за звір?) Вибачте, особистий охоронець. Я можу зайти?

   Витримую паузу. Хай почекає! 

    — Ірино Олексіївно?

   Тільки хотіла відповісти, щоб почекав хвилинку, як двері досить різко відчинилися і він зайшов до кімнати.

    — Геть сказився! Я не дозволяла! — крикнула я до Артема. 

     — Ви занадто довго не відповідали, — сказав він спокійно. — Згідно з нашими правилами, якщо особа, яку охороняють занадто довго не відповідає, а прикріплений (Знову цей прикріплений!) не має точної інформації про стан клієнта, не можна зволікати.

   — Що це, в біса, за прикріплений такий?!

   — Прикріплений — це співробітник, який виконує обов'язки з безпосереднього забезпечення безпеки особи, що охороняється, — наче прочитав з підручника Артем.

    — А по-людськи? 

    — Це той з групи охорони, хто безпосередньо спілкується з клієнтом та особисто піклується про його безпеку. Грубо кажучи, той, хто повинен у випадку небезпеки прикрити клієнта своїм тілом. (Ого! Прикрити тілом!)