Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Співмешканець, чи що? Не вінчані? – не вщухала охоронниця.

-Фу! Слово яке мерзенне! Співме-е-е-шканець... - скривилася Степанія, - ну не вінчані, що такого...

-Налякала! Фуф! – з полегшенням зітхнула невидимка–Лукерія, - Співмешканець не рахується!

-Ким не рахується?! – миттєво обурилася Стьопа, бо дуже ця розмова стала схожа на мізкоїдство батьків щодо її, мовляв, не справжнього шлюбу, - навіть за законом рахується! Ось захочу, подам на поділ майна!

-Ти не гарячкуй, а краще далі слухай! - перебила цей запал Лукерія, - чи істина вже не цікава?

-Гаразд! Валяй! - погодилася Стьопка, після секунди міркувань, - тільки з самого початку давай, що там з боргом мого роду? І до чайку б чогось... погризти. Щоб цікавіше слухати.

            Пробуркала щось Лукерія, але майже одразу ​​з’явилися на столі в'язанка бубликів і миска варення з ожини.

-Супер, Лукерія! Дякую! А ще наливки? І я вся твоя, хоч до обіду!

            Матеріалізувала Лукерія і чай, і наливочку, та почала розповідати. Казка в неї вдалася ладненька. Заслухалася Степанія. Так ось…

            «Далі, як за сотні сотень років, ніхто вже й не згадає коли саме, виникли у світі діви особливі, наділені даром небувалим. Вміли вони справжню пару знайти душам страждалим і звести докупи дві половини. І був це їхній хрест! Все своє життя вони присвячували цій справі великій. Як цих дівчат по світі тільки не називали: Свирянка, Складалиця, Своячка, Плетунья, Сваха, Зводня, Посередниця, Шукальниця…

            І був у кожної такої діви дар Сил Земних – Дім Складалій. У різні години по-різному називали його: Терем Долі, Хороми Шукальниці, Плетуній Палац, Сваша Хата, Щастя у Шалаші, але найчастіше, просто – Дім!

            У середині будинку того магічна сила схована була. Усі життєві негаразди дівчини-Свирянки вирішувала, від бід охороняла, та у справі її великій допомагала!»

-От і вся оповідь, господиня! Ти та Складалиця і є! Хочеш, не хочеш, але така твоя доля!

-Угу... Я типу Плетуха, а дім діда той самий Плетухин Палац, виходить? - хмикнула Степанія, - м-да, не великі хороми!

-А ти хороми і не заслужила поки що! - відрубала Лукерія.

-А як заслужити, скажіть будь ласка?

-Як-як, обов'язок свій виконувати, щастя сіяти, любов множити, почуття рятувати, половинки шукати, зводити серця...

-Ясно... А ще запитання,  відмовитися можна?

-Дозволено, коли спадкоємиця є! У тебе є?

-А хто у нас може бути спадкоємицею?

-Дочка, онучка, правнучка, на худий кінець племінниця з прикметами, як у тебе.

-А прикмети, це очі різні?

-Не тільки, але про інші прикмети я не можу казати, вони опісля проявляються!

-А якщо я просто піду? Забуду про глюки і заживу собі як раніше?

-Ну, по-перше, ти тепер нікуди піти не зможеш, а по-друге, - Лукерія захихикала, - колишнього життя не буде!

-А що це ти смієшся? Викладай вже всі новини! – насторожилася Степанія.

-Віднині від маяти любовної нікуди не подітися тобі! На кожному перехресті чекати стане, переслідувати...

-Тобто, як? Не розумію…

-А усілякий мужик тепер почне хвостиком бігати, в любові божитися, дари дарувати, на руках носити...

-Тю, та це ж добре! - зраділа Степанія, - все життя мріяла, щоб на руках носили, ось тільки при моїх майже восьмидесяти кіло, - вона гордливо поправила на грудях простирадло, - не знайшлося охочих. А тут такий шанс! Тим більше, що плести ці, як їх, сіті любовні я не вмію і до людей лізти не бажаю! Хто хоче – сам собі пару знайде!

-Це тобі зараз, нерозумній, так здається! А як кожен сиромах, хоч шиша, а хоч баламошка липнути почнуть – завиєш!

-Хто-хто? - не зрозуміла Стьопка.

-Ну... ці... побирали, обормоти і дурні всякі!

-А-а-а. Ні, обормотів мені не треба, - скривилася Степанія, а потім згадала ще, дещо важливе, - а що то за чорні гілки уві сні нападали на мене?

-Не намарилось тобі, - зітхнула Лукерія, - душі то нещасні, мученики… Інколи сила їх назовні проривається і намагається схопити Свирянку, допомоги просять.

-Ох ти ж, пристрасті які на мою голову, - потерла Степанія очі, - н-нє... таке мій хворий мозок придумати б не зміг... невже правда? Не збожеволіла я?

-Яв, як є, господиня, - зітхнула Лукерія, - не відступайся від нас, не кидай сирих і убогих!

-О-о-о... не починай тільки на жаль давити, на мені і так всі по життю їздять! А ви наче сила там якась могутня, всі мої проблеми вирішувати створена, чи як?

-Так воно і є, ось тільки у всякої сили межа є... Наша на останніх подихах вже. Дід твій домом володів, а своїх сил не мав, ми йому від дружини дісталися... Згинула голубка наша Явдошка Іллівна на болотах, коли ягоди збирала. Потонула, тільки капці та кошик від неї залишилися.