Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

Кассандра роззирнулася, розправляючи на шиї та плечах важке намисто киснегенератора. Тепер вона не задихнеться. Тепер можна братися до інших проблем.

Вона торкнулася подушечками пальців шкіри над грудьми. Її вкривав зашкарублий червоно-брунатний шар, увесь в ламаному мереживі розколин. Крізь нього де-не-де можна було побачити складні візерунки — свіжі шрами. Хтось перетворив її тіло на полотно — тільки за пензля художнику правував скальпель.

Раптом вона завмерла, напружено дослухаючись — на чотири секунди раніше, ніж насправді почула те, що її злякало. З переходу долинали голоси. Хрипкі, неприродні, але, здається, свідомі. Слова складалися у фрази, на запитання звучала відповідь… Хтось наближався. Кассандра розвернулася, відштовхнулася й влетіла в один з проходів, посунула ним, ледь торкаючись підлоги.

Деякі кофіни були відчинені, там панував безлад. Деякі лишалися зачиненими, наче їх мешканців не було, коли… коли все трапилося. Що саме трапилося, Кассандра не знала. Вона радше усвідомлювала це як загальновідомий факт, що не потребує наочного підтвердження.

Позаду, в габі, загрюкали магнітні чоботи. Хрипіння ретрансляторів переривалося уривчастими фразами.

— Jemand hat schon hier gearbeitet…

— Wir sollten die Korridore überprüfen.

— Feuer Vampir war hier. Glaubst du, er würde jemanden vermissen?

За мить вигин коридору вже не дозволив Кассандрі чути їх. В одному з відчинених кофінів вона побачила сірий комбінезон. Такі носили молодші техніки, що не мали власних робочих сигілів і допомагали старшим інженерам. Вартість молодших була низькою, тож їхній однострій був громідзким і незручним. У перші ж хвилини він почав здирати зі шкіри шкоринку, натирати й тиснути. Та попри все це, то був бодай якийсь одяг.

Кассандра зупинилася прислухаючись. Зі стіни на неї сліпо витріщалася фреска — боєць у штурмовій броні, Y-подібний виріз на шоломі закритий полігональним тактичним екраном кольору розплавленої міді.

fortissimus aetemam. scutum contra chao

Десь глибоко в нутрощах корабля народився звук — потужний, лункий, вібруючий. Він хвилею прокотився відсіком, забився відлуннями у вузьких проходах. Голоси урвалися. Потім Кассандрі здалося, що вона чує важкі кроки: хтось вийшов за межі габу.

Свої магніточоботи вона вмикати не поспішала. Обережно, тримаючись за поруччя горішніх ярусів, вона посунула до габу. Тиша. Уривчасте бурмотіння напівмертвих корабельних систем передавалося скоріше крізь метал переділок, шолом фільтрував шуми. Певне, він міг фільтрувати і…

Хтось вивалився на неї з отвору, притиснув до переділки. Брязнули, втискаючись у палубу, магнітні підошви, важка цівка штурмової гвинтівки стиснула горлянку.

Затемнений тактичний візор притиснувся до шолома Кассандри. Вона бачила опіки на захисній масці, пожолоблене від жару скло. Військовий утупився в Кассандрине обличчя.

— Die Marsmensch… — прохрипів він нарешті. — Pech für dich.

За його спиною хтось зарепетував, а за мить той крик переріс у ревіння, що потонуло у громі одного-єдиного пострілу.

Військовий відштовхнув Кассандру. Вона повільно пролетіла крізь габ, зачепившись за кристалізовану глибу піни. Крихкий матеріал ламався під пальцями, та все ж вона вхопилася за нього, зупинившись.

У цю мить крізь шлюзовий люк почала втискатися якась жахлива корчаста маса. Тисячі тонких відростків, наче тонке сухе гілля, чіплялися за отвір, поступово заповнюючи його, проштовхуючи тіло істоти. Воно нагадувало спотворену рослину, вирощену в умовах нульової гравітації та нестачі світла. Біляста плоть була кристалічно-прозорою, і було видно, як у тонких, ламких мацаках пульсують крихітні смарагдово-рожеві спалахи.

Габ заповнився потойбічною руною, такою густою, що, здається, вона суспензією заповнила розріджене повітря. Той монотонний звук так тиснув на вуха, що від болю Кассандра закричала. Вона ледь не благала, щоб військовий вистрілив у потвору, припинивши ці тортури.

Але цього не сталося. Крізь багряну заволоку Кассандра бачила, як він безсило розчепірив пальці, як плавно випала з них гвинтівка. Химерне відлуння поступово набуло атональної гармонії й складного, непарного ритму. Чоловік потягнувся до шолома, почав незграбно вовтузитися з клапанами та фіксаторами. Темна, вкрита підпалинами сфера з шипінням від’єдналася й по параболі м’яко спустилася на палубу. Обличчя чоловіка перетворилося на воскову маску, з очей і носа покотилися маленькі червоні намистинки, які липнули до шкіри, намагалися забитися в зморшки біля рота…

Монстр, чіпляючись кутастими відростками за переділки та стелю, поступово заповнював собою простір габу. Його поліритмічне, дисонансне гудіння просочувало плоть, оселяючись в нутрощах, вібруючи в кістках. Військовий кричав, але його лемент безслідно розчинявся, абсорбований тією музикою, що народжувалася в інших квантових станах мультивсесвіту.

Кассандра спостерігала (чи то сприймала), як перед нею імплодує людина. Наноскопічна сфера надважкої матерії, штучна сингулярність, яку монстр запустив до черепа військового, стрімко взялася втискати навколишні електрони в атомарні ядра, трощити їх, перетворюючи спочатку на нейтронний суп, а потім на кварки — доки мозок не став малою чорною дірою, яка потягла особистість за горизонт подій і обернула на випромінювання Гокінга, надпотужний вибух, лише незначна частка якого перетекла в цей квантовий стан, миттєво поглинута сотнями сяючих відростків почвари, які міцно огортали вже порожню людську оболонку. Висмоктана чорна діра, зменшившись ледь не до розміру планківської, знов повернулася в надра істоти, немов ікринка у нутрощах турботливої матері.

Тепер Кассандра розуміла, хто був перед нею… Але «хто» — це вкрай приблизне визначення сутності, що була позбавлена особистості, але водночас мала розподілений інтелект, більший за обчислювальну мережу земного мегаполісу. Пісня, що зводила з розуму, не була сукупною спробою спілкування, його принципова неможливість пролягала на всіх рівнях — від сприйняття до обробки та усвідомлення. Те, що відчувала Кассандра, було тільки слабким відлунням, реліктовим випромінюванням квантової інформації, яку невпинно обробляла — і виробляла — істота.

Мимохіть затамувавши подих, дівчина посунула до одного з рукавів. Кішка не бачила її, хоч «бачити» було занадто примітивним визначенням її сприйняття реальності. Втім, більшість органів, що відповідали за це, свого часу мали бути ретельно й старанно ампутовані кращими ксенохірургами. Видалені органи було замінено тонко налаштованими нанітами, аби забезпечити повноцінне підключення істоти до сенсорів корабля.

Усе це для Кассандри не було спогадом, не виринуло з пам’яті (що й досі була лише ентропійним виром чорних спалахів). Це були наче трансмітовані блоки даних, не пропущені крізь призму особистого досвіду. Знання без осмислення.

Жахливе й водночас захоплююче усвідомлення набатом калатало в мозку Кассандри:

«вона звільнилася… Вона Звільнилася!.. ВОНА ЗВІЛЬНИЛАСЯ!»

«Новий Розум Імператора» — Сатурніанська Кішка, скалічена людською інженерією, ув’язнена сутність квантового розуму материнського корабля «Сінано»… опинилася за межами своєї в’язниці.

V