Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якщо міркувати про волденський експеримент у суто соціально-економічних категоріях, то нічого, крім повернення до натурального господарства, він не приніс. Однак насправді йшлося про реалізацію геть іншого завдання: «Я вирушив у ліси, бо прагнув жити свідомо, мати перед очима лише найважливіші життєві факти й вивчати всі уроки, які мені дає життя, аби не зрозуміти при порозі смерті, що я гаразд і не жив». У цьому зосередженні на собі комусь може привидітися жест жадібного злодюжки та симулянта, який не хотів нічим ділитися з іншими й намагався залишити все собі. Таку гадку знаходимо, наприклад, в есеї відомого британського письменника Роберта Луїса Стивенсона, присвяченому характеру й судженням Торо[68]. У Гарольда Блума щодо Торо натрапляємо також на вираз «американський Нарцис»[69]. Однак насправді йшлося зовсім не про жадібність і нарцисизм, а про відтворення славетного філософського сократично-картезіансько-кантіанського жесту — звільнення від вантажу непевних гадок, забобонів і пошук істинної основи для будь-яких подальших міркувань та дій шляхом критичного самопізнання[70]. Торо завжди знаходив сили для самоіронії, самокритики та навіть самозаперечення.
Його улюбленою порою року була весна, а часом доби — ранок[71]. Найвищою міркою для філософії він вважав кукурікання півня, що сам, поки всі ще сплять, прокидається і закликає до нового дня[72]. «Волден» і був таким могутнім кукуріканням філософського півня, який закликав сучасників та нащадків не застрягати у старому й чужому, а зазирнути в себе і знайти там невичерпний ресурс для справді свого й нового. Навіть саму цю пісню Торо не поспішав визнавати завершеною: від початку волденського експерименту (1845 р.) і до публікації його результатів (1854 р.) минуло майже десять років, за які автор встиг радикально змінити рукопис сім разів.
Восени 1861-го стан здоров'я Торо, який вже давно хворів на туберкульоз, значно погіршився, і 6 травня 1862 року він помер. Упродовж останніх місяців життя філософа тексти, над якими він уже не міг працювати самостійно, допомагала завершити його сестра Софія.
На кладовищі «Сонна лощина» у Конкорді, де поховані також інші славетні американські трансценденталісти, зокрема Емерсон та Готорн, на місце, де спочиває тіло автора «Волдену», вказує спільний пам'ятник для всієї родини Торо[73], а також розташований на віддалі маленький камінчик із коротким надписом «Генрі». Поруч із ним на знак пам'яті та вияву поваги іноді кладуть ще щось: крихітні камінчики, монетки, гілки, шишки тощо. Головний твір Генрі Торо асоціюється з відлюдництвом, але викладений у ньому досвід і нині залишається живим для багатьох людей: «…якщо впевнено простувати до своєї мрії й намагатися жити саме тим життям, яке собі уявляв, здобуваєш успіх, якого за звичайних обставин не очікуєш». Всупереч поширеному образу США як держави, в основі якої лежить загальний меркантилізм[74], досвід Торо є не тільки нагадуванням про засновану ще першими поселенцями країну індивідів, сповнених чималої духовної відваги й сили, а й одним із найважливіших кроків у напрямку створення Америки, здатної до постійного творчого самооновлення. І в цьому плані мав рацію Емерсон, сказавши, що «не існувало ще справжнішого американця, ніж Торо»[75].
Міркуючи, як слід читати класичну літературу, Торо зазначив: «Книжки потрібно читати так само зосереджено і вдумливо, як їх писали». Це повною мірою стосується і «Волдену» — перлини духовної зосередженості й філософської вдумливості, яка нарешті з'явилася в українському перекладі й, хочеться сподіватися, залишиться об'єктом не менш зосередженого й вдумливого читання для багатьох поколінь наших краян.
Волден, або життя в лісах
Господарка
Коли я писав сі сторінки, чи пак більшість із них, я мешкав самотою в лісах, за милю від найближчого сусіда, у хатині, що її збудував сам на березі Волденського ставка, що в Конкорді, штат Масачусетс, і заробляв собі на життя виключно трудом власних рук. Я прожив там два роки й два місяці. Тепер я знову тимчасово повернувся в цивілізоване життя.
Я не став◦би надуживати увагою читальників, просторікуючи про свої здобутки, якби не доскіпливі запитання краян про мій триб життя — хтось інший міг◦би назвати їх недоречними, але мені вони анітрохи не видаються такими, адже, зважаючи на обставини, ці запитання цілком природні й доречні. Мене питали, що я їв; чи не було мені самотньо; чи не було мені страшно тощо. Іншим цікаво було почути, яку частку свого доходу я призначив на доброчинність; тих, хто має велику родину, цікавило, скількох бідних дітлахів я підтримую. Тож попрошу тих із моїх читальників, кому я не надто цікавий, подарувати мені цю спробу відповісти на частину запитань у книжці. У більшості книжок автор оминає займенник «я» чи першу особу, але я їх збережу. Ми часто забуваємо, що, зрештою, мова завжди ведеться від першої особи, тож усі автори — егоїсти, і різниця полягає тільки в тому, чи вони це приховують. Не випадало б говорити стільки про себе, якби я знав когось іншого так само добре. На жаль, обмеженість досвіду прирікає мене саме на цей предмет оповіді. Ба більше, я й сам вимагаю від кожного письменника, від найвидатнішого до послідущого, щоб він щиро й чесно розповідав про власне життя, а не лише переповідав, що чув про життя інших; розповідав так, як розповідав◦би своєму родичеві з далеких країв; адже якщо він жив чесно, це, напевно, було в якихось чужинських землях. Певно, сі сторінки адресовані передовсім бідним студентам. Що ж до решти моїх читачів, то най візьмуть звідси те, що стосується їхнього життя. Той, кому цей сюртук не до міри, най не розтягує швів, намагаючись його нап'ясти, — най краще стане у пригоді тому, на кого сяде як улитий.
Я волію писати не про китайців чи мешканців Сандвічевих островів, а про тебе: того, хто читає ці рядки і мешкає, либонь, у Новій Англії; про твої умови життя, особливо зовнішній стан та обставини на цім світі й у цім місті, і чи те становище конче мусить бути таке злиденне, як нині, і чи не можна його поліпшити. Я сходив увесь Конкорд, і хай◦би де я був — у крамниці, установі чи на луках, — мені здавалося, що мешканці його несуть покуту в тисячі чудернацьких способів. Я чув про брамінів, які підставляють тіло чотирьом багаттям і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.