Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Світ не створений 📚 - Українською

Читати книгу - "Світ не створений"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Світ не створений" автора Мирослав Лаюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 60
Перейти на сторінку:
ріки, яка перебила цю безкінечність стовбурів дуже нерівною лінією. Кінь заліз у дзвінку воду — і Агата, в очікуванні, напружила передні лапи. Кінь пішов убрід, цокаючи підковами об підводне каміння. Просто посеред ріки рись застрибнула у воду, за мить випірнула, вибралася на близьку скелю, що стирчала над потоком, і вилізла назад на коня уже з головатицею, завдовжки з руку до ліктя. І так кілька разів. (Удома Лесьо солив рибу в бочках і продавав євреям). Риба борсалася в зубах, але не могла вирватися. Лесьо, не злізаючи з коня, тримав рибу за хвіст і глушив її об найближчу скелю, скидав у мішок.

Раптом Агата стрибнула в ріку й, ніби свинцева куля, зникла. Головатиця потягла її вниз за течією — на водоспад з широкими й грубими порогами. Тут бувають риби завдовжки з лисицю, сильні й мстиві.

По всім полотні ріки де-не-де виступали велетенські заокруглені скелі — голови тих велетнів, які жили тут до людей. Колись їх Бог скликав на гору Остричу, а потім повідрізав голови, які скотилися просто сюди.

Унизу, де під водоспадом течія ставала зловісно спокійною, Агата показала над плесом гострі вуха зі злиплими китицями й потягла жертву до берега. Лесьо, ледве вловлюючи обриси риби у воді, погнав коня униз. Рись не витягла здобич на сухе каміння, а залишила на мілководді, біля відрубаної голови велетня. То була зовсім не гігантська головатиця, яка на повну довжину би не вмістилася в бочку і за яку євреї дали б мішок тютюну. На мілководді лежала мертва дівчина — зовсім гола, бліда, із зеленуватим відтінком рівної чистої шкіри. Однак на лиці ниткою тягнувся глибокий шрам — від брови до щоки. Вода п’яно гойдала мертвими ногами то туди, то сюди, хотіла затягти назад, у середину течії. Дівчина так нагадувала Лесеву кохану, що він аж побілів: «Адріано!» З нею вони скоро мали б побратися. Однак та істота не була Адріаною, тільки її демонською копією.

Дрібні рибки, відчувши мертву плоть, оточили тіло. Дві плямисті нересниці цілували її в губи. Лесьо з огидою відштовхнув мертве тіло: дівчина легко перевернулася; вона не мала спини. Ззаду вивалилися всі внутрішні органи — та не тому, що хтось зірвав їй шкіру й ребра, як кришку з бочки, а того, що цієї спини ніколи й не існувало. Це такий демон, що обходиться без спини.

Хлопець плюнув через ліве плече, перехрестився, покликав Агату, плеснув по крупові коня — і вони погнали геть.

…Вночі йому присниться спускання з неба величезної прозорої кулі. Синювате сяйво тремтіло, як недавно народжене соболеня, взяте в долоні. Ніби ніч, але не темно: не видно ні сонця, ні місяця. Посеред поля — грубезний, як кутній зуб, граб. Лесьо добре пам’ятає це дерево, зросле з трьох, як людський виродок, — воно росте на виході з їхнього поселення. Тисячі скручень, тисячі сучків збиваються в одну крону, ніби зморшки на тілі старої людини. Куля спускається повільно, спускається, спускається… А потім втискається в дерево, давить на нього, проламує, як солдатський чобіт. Тріщать гілки й сучки, руки й ноги, ребра. Рветься шкіра й сухожилля. Зіжмакується листя, пахне стиснута в кулаку більше не жива зелень. Куля зупиняється в тому місці, де три грубі стовбури розходяться. На землі гора розтрощеного гілля. Усі птахи того дерева, що, замагнетизовані, сиділи в гілках, стають купою кривавих одудів, круків з поламаними крилами, жовтогрудих синиць із задертими доверху лапками. У закручених зелених листках конвульсивно звиваються кокони дрібних істот. І тиша: чути, як на третій звідти горі завиває лис, як козуля кличе козуленят на іншому боці лісу і як вистрибує форель унизу в потоці. А на горизонті — грандіозна будівля з високими трубами. Вона прихильно сяє, але через те світло з очей осипаються вії, а сльози стають рудуватими. Потім це все, ніби малюнок на цупкому папері, відсувається вдалину. Натомість попереду — маленька хата з червоним дахом. Туди йде купа людей, заходить у двері й не виходить. А зверху — блимає червона точка, блимає…

Лесьо прокинувся зранку з хворою головою, як і всі інші. Однак він ще й знайшов у волоссі кілька розтертих листків граба й маленьку пір’їнку кольору обчищеної гарбузової насінини. І небо стало як у сні: білий день, а ніби темнота, ні сонця, ні місяця. Якщо й було якесь сяйво, то лиш аби добре бачив той, хто за тобою спостерігає (те, що за тобою спостерігає).

Федиха вже завершила справу з горщиком, остиглим і забутим серед хати. Щойнісінько зі служби у війську передчасно повернулися її сини, ще не встигнувши нічого пояснити. А тепер — у який кут, в яку скриню, в яку шпарину їй було себе засунути? Хлопці поховалися, сказавши, аби вона не визнавала, що знає їх. А мати за мить до появи чужих сіла назад на картоплиння. Звідки вони взялися й чому саме зараз, коли її серце було таким розігрітим? І перше, що захопив погляд господині, — болото з камінцями, соломою й зеленою конюшиною, що перед входом до хати не обчистили австріяки з рушницями за спинами.

— Ти Ганна Шугай?

Цю зневагу жінка чула майже на запах — сморід зіпсованої вурди. Один з них, побачивши стільчик, обчистив чобіт. З нього відшарувався пласт глини, що добряче обтяжував ногу.

— Ти хто такий, голубе? — звернулася, очевидно, до старшого. — Хоч би «Слава Ісусу Христу» сказав, а то як з биркою нехрещеною говориш.

— Якщо ти Ганна Шугай, то Ісус Христос точно не має до тебе стосунку.

— Мене треба називати Федиха. І — в Ісуса Христа нема ні елліна, ні юдея, каже наш отець Петро.

— А чи відає ваш піп, що саме Ганна Шугай привела у світ цілий виводок горлорізів, небезпечних злочинців, котрі втекли зі служби у війську? Якби її сини народилися трохи раніше, то й Ісуса б розіп’яли, ще й гарненько покатували.

— А ти язичок притримай, бо я тобі цим горщечком і в голову заїхати можу.

— От і породу проявила: сірку з крові — та в рот!

Федиха підстрибнула і, не поправляючи спідниці, кинулася на чоловіка. Двоє, які мовчали, зірвалися до неї. Одного вона бахнула у скроню горщиком з картоплею. Рись скочила зі сволока й накинулася на головного, зваливши його з ніг. Їх угомонив новий учасник дійства:

— Хай лиш хтось поворухнеться — і голова з пліч.

Лесьо тримав цівку рушниці біля набитого товченою картоплею волохатого вуха — воно тепер виглядало так, наче мало страшну вавилонську хворобу. За братом ховалася мала Оля — теж із рушницею, націленою на чужака. Рись, відгукнувшись на наказ Леся, облишила переляканого головного.

— Що ж,

1 ... 5 6 7 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світ не створений», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світ не створений"