Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Маєвський розгублено сидів у кріслі. Воно було йому майже так само незручне, як і костюм із зачіскою. Про свою різкість упереміш із отим беканням-меканням він уже шкодував. Якось дивно на нього діяла ця Жанна. Про яку успішну оперативну діяльність може йтися, якщо він губиться перед першою-ліпшою колегою?

Ну добре вже, не першою-ліпшою.

Маєвський не потребував жіночої уваги, його романтичний ореол професії та ефектний образ сміливого хлопця в тандемі з підкачаним тілом і симпатичним обличчям цю увагу йому надавали з надлишком. Щоправда, постійної “дами серця” у нього не було, у свої 38 Тихін задовольнявся нетривалими легкими зв'язками. Не те щоб він був надто легковажним, просто жодна з жінок у його оточенні не здавалася йому настільки цікавою, що з нею можна було б уявити хоча б рік-два спільного життя.

Але з прекрасною половиною Маєвський не губився ніколи, умів вдало пожартувати, привернути увагу і захопити в свою павутинку харизми. А тут… милі мигдалевидні очі “червоної дами” світилися до нього, Тихона, такою зневагою, наче він був порожнім місцем. І це не могло не вразити його самолюбство, та й не лише його. Саме тому й зморозив Тихін дурість про парі.

"Та вже пізно, назад нічого не відмотаєш, – сумно розмірковував він, – було тобі незручно в костюмі, а через місяць у спідниці буде саме те!"

Що ж, ще подивимося хто кого. До кожного серця можна знайти ключик. якщо воно, те серце, звичайно є…

Залишки першого робочого дня Тихін провів у трохи розбитому стані. Таке з ним бувало вкрай рідко, він і згадати не міг, коли востаннє. Тому списавши все на незручний новий образ, у якому він був явно не у своїй тарілці, Маєвський вирішив сьогодні піти з роботи раніше.

Однак і цім його плани не судилося здійснитись. Коли Тихін вийшов зі свого кабінету ходою кота, що вкрав  у господині шмат хамона і тепер хоче зникнути, щоб не отримати по пухнастому заду, у просторому холі “Золотого пера” назустріч йому кинувся той самий хлопець.

– Тихін Ігорович! А ми на вас чекаємо в нашому залі.

– Хто це ми? У якому залі? – немов школярка, злякано закліпав очима Тихін. Але слухняно поплентався за хлопцем.

Величезний зал, мабуть для конференцій, кокетливо прикрасили кульками. На довжелезному столі стояли вази з печивом, тістечками, цукерками та фруктами. А навколо столу зібрався актив агентства: дві зовсім юні руді дівчата-близнючки (Тихонові довелося двічі подивитися на них, щоб зрозуміти, що йому не привиділося), ще одна юна діва, що на вигляд тільки зійшла зі сторінок модного журналу, з силіконовими губами, і ще однією частиною тіла, на яку Тихін вважав за краще не дивитися зараз.

Двоє молодих чоловіків серйозного вигляду і вже знайомий хлопець, який притягнув Маєвського сюди. І пишна дама на вигляд років п'ятдесяти з волоссям неймовірного фіолетового відтінку.

Тихін у пів-вуха слухав імена і посади присутніх, постійно поглядаючи на двері. Він усе чекав, що прийде Жанна у своїй червоній сукні і розповість про їхню суперечку всім. Але на щастя чи на жаль Тихона, її все не було.

– Тихоне Ігоровичу, будь ласка, розкажіть нам, як ви бачите розвиток нашого агентства в майбутньому? Ви вже знаєте, що ми переживаємо не найкращі часи, і хотілося б вірити, що ви виправите ситуацію. – видала довгу тираду "фіолетова" пані.

"Ну припливли!" – сумно подумав Тихін, але вголос сказав зовсім інше.

– Я вважаю, – зібравшись із духом почав, – що нам потрібно… частину бюджету… вкласти в рекламу.

– Он як? А ви знаєте, наскільки це ризиковано у нашому становищі? – не вгавала дама.

– Наше агентство тут геть невідоме. Реклама допоможе нам… еее… повідомити аудиторії, що ми такі є. І ще нам потрібен ребрендинг (це слово Тихін вимовив майже по складах, в душі дякуючи своїй чудовій пам'яті) і таргетинг! О! – "О!" точно було зайве, але вилетіло абсолютно мимоволі, бо Маєвський зрадів тому, як вдало викрутився з небезпечної ситуації.

Його запал остудив легкий вітерець. Обернувшись, він побачив у відкритих дверях червону сукню Жанни. Виявляється, вона стояла майже в нього за спиною і, звісно ж, все чула. Випадково зустрівшись із поглядом її очей, Тихін чекав побачити там вогонь обурення за те, що він апелював її, Жанни ідеями і навіть словами. Але натомість він побачив такий лід зневаги, що здавалося, ще трохи, і сік у його склянці покриється крижаною шкоринкою.

Тихін пробурмотів щось про "потрібно у справах" і поспішив піти. Повз Жанну він пройшов обережно і боком, ледь не зачепивши одвірок спиною.

“Ви щойно позбавили себе останнього шансу на перемогу. Вам підказати, де можна вибрати гарну спідничку? – раптом ледь чутно прошепотіла Жанна.