Читати книгу - "Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен"

Задихаючись від сміху, я навіть відповісти нічого не зміг цьому недоумку. Просто впустив Дейзі у квартиру і гучно зачинив двері. Ще якусь мить у під'їзді не вщухали крики та звинувачення. Але потім усе різко затихло.

— От і добре. Мила сімейка заспокоїлася, — підсумував, погладжуючи собаку, — тепер можна погуляти. Пішли, красуне.

Але знову мої плани перервав заливистий дверний дзвінок.

— Та що ж це таке! Забембали вже! — вилаявся трохи голосніше, ніж слід.

— Руслане, швидко відчини двері!

Сьогодні напевно найгірший день у моєму житті. Якщо завітала сама хазяйка квартири, то сталося щось непоправне. Адже решту проблем ми вирішували по телефону.

— Тамаро Василівно, як я радий вас бачити, — я розплився в посмішці, не бажаючи роздраконити цю жінку ще більше. Судячи з її важкого погляду, вона до чортиків зла, а мені зараз ой-як не можна позбутися житла.

— А я тебе не дуже, — нахабно відштовхнувши мене, хазяйка, наче потужний буревій, увірвалася всередину квартири, — ти що твориш? Що ти твориш, паскуднику? — почала вона, не давши мені можливості зрозуміти, що трапилося.

— Ем, чи можна підказку, де я оступився з праведного шляху? А то я щось зовсім не розумію...

— Підказку? — невіряче перепитала Тамара Василівна. — Підказку? Ну нахаба... — хазяйка закрокувала по кімнаті, наче загнаний у клітку звір. — Я заплющувала очі на твої гулянки, на постійний потік гуляючих у моїй квартирі дівчат, на брудного смердючого собаку…

— Вона чиста і приємно пахне, — не зміг пропустити образу моєї дівчинки, — Дейзі приймає душ двічі на день.

— Ой, та мені байдуже на твою блохасту, — присікла мене Тамара Василівна, — на сусіда ти навіщо її нацькував? Га? Адже Ігор не остання людина. Велика шишка у величезній фірмі. Тепер він погрожує подати на мене до суду за нелегальну оренду житла, якщо я тебе не вижену.

Стиснув зуби від бажання врізати сусідові по пиці. Все ж таки мудак вирішив мститися мені не дуже чесними методами.

— Ви ж розумієте, що це просто погрози? — я слабко посміхнувся у спробі згладити конфлікт. — Просто слова. І нічого він вам не зробить.

— Руслане, годі, — хазяйка жестом зупинила мене, — ти сьогодні ж з'їжджаєш. На все про все маєш годину.

— Тамаро Василівно, — затнувся від нахабства, не вірячи до кінця у очевидне, — я сплатив оренду на три місяці вперед… Ви не маєте права...

— Це буде моральна компенсація за все, що я зазнала від тебе, — перебивши мене, хазяйка впевненою ходою попрямувала до виходу. — За годину повернуся, і щоб духу твого тут не було, — кинула вона мені через плече, ні на мить не зупиняючись.

— Очманіти не встати, — тільки й зміг вичавити з себе. Оце влип. Мені не звикати втрапляти у різні неприємні історії, цей дар у мене в крові.

Але що мені тепер робити? Куди йти з речами проти ночі?

У друзів своїх проблем вистачає. Може, на роботу? Перекантуватись хоча б пару днів, поки не знайду собі пристойне житло.

— Чорт-чорт-чорт! А все через цих прибацаних сусідів! — закричав усередину квартири, так що Дейзі боягузливо заскавуліла і сховалася під столом.

Так, вдих-видих. Що за паніка, як у школяра під час пубертату. Потрібно брати себе в руки. Лише чергові тимчасові труднощі.

Я підхопив з настінної полиці широкий келих і швидко налив у нього віскі, пляшка якого дуже вдало лежала біля ніжки дивана. З роботи сьогодні треба відпроситись. Я ніяк не встигну. Дейзі тихо скавуліла і дивилася на мене з німим запитанням: «Ми гуляти підемо чи як?»

— Підемо, моя красуне, обов'язково підемо, — потріпав її за гладку шерсть, — дай тільки допити заспокійливе, — я кивком показав на бурштинову рідину в келиху, — бо нерви й так до біса.

— Тук-тук, можна? — тихий голосок перервав мою розмову з Дейзі. Поволі підняв голову. На порозі переступала з ноги на ногу Таня. У джинсах і темній футболці. Навіть свою дурнувату нічнушку зняла, дивно. — У тебе двері були відчинені… — почала вона несміливо, — я й увійшла без дозволу.

— Чого приперлася? — не особливо підбираючи слів, спитав її. Адже через її мудака я втратив житло. Повільно зробив ковток міцного напою і знову повернув свій погляд на сусідку.

— Кгхм… не подумай нічого такого, але…

— Таня, народжуй швидше, у мене ще справ достобіса.

— У мене є пропозиція, — випалила вона швидко і відразу залилася рум'янцем. Щоки, шия, руки, не здивуюся, якщо навіть пальці ноги почервоніли...

Та що це з нею? Що за реакція? Незручно через ту ніч чи що?

— Я знаю, що Ігор поскаржився на тебе хазяйці, — ледь чутно бурмотіла вона, — знаю, що ти зараз маєш з'їхати і… хотіла тобі дещо запропонувати.

— Тань, ти вирішила пограти? Шаради, ребус, головоломка? То я не маю настрою! Говори прямо, що треба.

— Живи в мене, — прошепотіла, дивлячись мені просто у вічі.

— Що? З глузду зовсім з'їхала?

— Я серйозно. Переїдь до мене, але з однією умовою.